Надання медичної допомоги в’язням в Криму є на вкрай низькому рівні. До таких висновків дійшли експерти КПГ за результатами аналізу інформації щодо цієї проблеми.
Ті, хто став жертвами тортур чи потерпає від важких захворювань, перебувають у найбільш уразливому стані. Йдеться про те, що кваліфіковані фахівці у місцях позбавлення волі практично відсутні. А якщо людина – жертва політично вмотивованого переслідування, то вірогідність того, що її переведуть для лікування до звичайної лікарні, – мінімальна. У зафіксованих КПГ випадках допомога таким в’язням або не надавалася, або була обмеженою.
Зокрема, затриманий 23 листопада активіст кримськотатарського руху Бекір Дегерменджі зараз перебуває в реанімації. Його стан різко погіршився в СІЗО через систематичне ненадання медичної допомоги. 6 грудня під час засідання суду у нього стався напад астми, тому що йому не дозволили взяти з собою до суду інгалятор, який рідні раніше передали йому в СІЗО. Врешті-решт в суд викликали карету швидкої та видали йому кисневу маску. Проте після завершення засідання йому знову не надавали допомоги впродовж кількох днів і лише 9 грудня, після скарг адвокатів, перевели до фельдшерського відділення СІЗО.
Іншому кримськотатарському активісту, Асану Чапуху, не надали допомоги після мікроінсульту, що стався у нього в СІЗО 6 грудня цього року. За інформацією його адвоката Айдера Азаматова, зараз в’язень не в змозі керувати лівою частиною свого тіла. Адвокат заявив, що якщо найближчого часу йому не нададуть допомогу, то це буде дорівнюватися тортурам.
І таких осіб досить багато. Один з них – політв’язень Олександр Костенко, котрому зламали руку під час катувань, тепер рука погано функціонує (сохне), проте лікування йому так і не проводили і не здійснюють зараз.
Інший приклад – Арсен Джепаров, котрого відмовились лікувати в СІЗО Сімферополя навіть після його скарг на біль у нирках, серйозне погіршення зору та втрату слуху у лівому усі.
Про такі проблеми повідомляють родичі багатьох жертв кримінального переслідування з політичних мотивів. Як-от, про серйозне погіршення здоров’я під час ув’язнення повідомили кримчани Володимир Балух Дмитро Штибліков, Олександр Кольченко, Олег Сенцов, Володимир Дудка, Андрій Захтей.
Іноді навіть не беруть допомоги від родичів в’язнів. Наприклад, коли у Володимира Балуха загострилися його хвороби після перебування у СІЗО, дружина змогла передати йому шприці та ампули з ліками в ІТУ, де він тимчасово перебував. Проте В. Балуху зробили лише один укол, інші ліки повернули. Сказали, що «колоти їх нікому». Мати політв’язня Євгена Панова повідомила, що 4 місяці добивалася, щоб її сину призначили ліки від болі у суглобах та хребті. За її інформацією, в СІЗО Сімферополя відсутні власні лікарі, а начальник медчастини не здійснює прийом з особистих питань, і застати його на робочому місці вкрай складно.
Історія затриманого в Криму Мохаммада Кабіра переконливо ілюструє загрозливу ситуацію з медичною допомогою для політв’язнів на півострові.
Громадянин України Мохаммад Кабір помилково потрапив до СІЗО Сімферополя замість іншої особи 14 вересня 2016 року. В ув’язненні він пережив повторний інсульт, після якого йому не надали необхідної медичної допомоги. Цей інсульт стався у нього під час чергового «суду». Справа в тому, що М. Кабіра звинувачують у злочинах, які скоїла інша людина, що, найшвидше, й стало причиною погіршення його здоров’я.
Після інсульту у нього з’явилися тяжкі захворювання, які також, власне, не лікували. Більш того, адвокати М. Кабіра мали через суд домагатися для нього проведення медичного огляду.
Адвокат Мохаммада півроку не міг домогтися медогляду підзахисного, и лише тільки після звернення до суду чоловіка направили до лікарні. Лише через 11 місяців після арешту Мохаммада відпустили з СІЗО під підписку про невиїзд. Причиною стало те, що через тяжкі захворювання його більше не можна утримувати під вартою.
До арешту стан здоров’я Мохаммада Кабіра був нормальним, підтвердженням чого є й той факт, що він їхав до Криму з родиною за кермом власного автомобіля. Раніше він вже переніс інсульт і відновився після нього, але його фізичний стан різко погіршився саме під час перебування у СІЗО. Зараз він практично не може говорити. Мохаммад потребує термінової операції, яку у Сімферополі не спроможні зробити.
При цьому виїхати на лікування до Києва він не в змозі, тому що перебуває під підпискою про невиїзд. Лікарі говорять, якщо не зробити операцію, людина може померти будь-коли. Причиною цього стала не лише кричуща несправедливість самого судового процесу, але й халатне ставлення окупаційної влади до здоров’я людини.
Нормальну медичну допомогу ув’язненим кримчанам не надають не лише в Криму. Так ж сама ситуація і в Росії, куди їх доправляють, брутально порушуючи міжнародне гуманітарне право.
Зокрема, в СІЗО Санкт-Петербургу вже півтора роки утримується громадянин України Володимир Гореліков. Його звинувачують за статтею 276 КК РФ (Шпіонаж) за злочин, який він нібито скоїв в Криму 2011 року. Пославшись на це, співробітники ФСБ 24 квітня 2016 року перевезли кримчанина з Севастополя до спеціального СІЗО ФСБ у Петербурзі, і з того часу він перебуває там під вартою.
У Горелікова ціла низка серйозних захворювань, тому він потребує постійної медичної допомоги і пожиттєвого використання спеціальних ліків. До арешту севастополець переніс операцію на серці та перебував на лікуванні від раку нирки.
Адвокати Горелікова біля півроку домагалися здійснення медичного огляду свого підзахисного.
Проте російський суд дійшов висновку, що виявлені у В. Горелікова злоякісні новоутворення 3‑ї клінічної стадії не входять до переліку захворювань, що перешкоджають утриманню під вартою.
За інформацією родичів, лікування в СІЗО йому не призначають. Ліки родичі В. Горелікова передають йому самотужки. При чому із доставкою таких посилок періодично стаються затримки.
Масштабною є проблема визначення діагнозів в’язням. Родичі свідчать, що, якщо людина захворіла, вже перебуваючи в СІЗО, то діагноз йому, найшвидше, не поставлять, а лікування тюремний лікар зазвичай призначає на словах.
«По-перше, кожне визначення діагнозу в СІЗО є підтвердженням того, що у людини погіршився стан здоров’я саме під час перебування під вартою. А це де-факто владі дуже невигідно, адже у такий спосіб вони підтверджують порушення права життя таких людей у місцях позбавлення волі. Кримський “омбудсмен“ закриває очі на такі порушення, тому що діє в інтересах російської влади», – переконаний експерт КПГ Віссаріон Асєєв.
При цьому без визначеного діагнозу та письмового призначення лікаря легально передати до СІЗО ліки практично неможливо, включно з антибіотиками.
За словами адвокатів, існують правила передачі ліків до місць позбавлення волі. За такими правилами ліки в’язням необхідно передавати разом із сертифікатами. Ці сертифікати можна взяти під час купівлі ліків в аптеці, але лише після пред’явлення письмового призначення лікаря.
Виникає замкнене коло – лікарі в СІЗО не дають письмових призначень – аптеки не дають сертифікати, тюремники без них відмовляються брати ліки.
Кримчани розповідають, що вимушені передавати ліки в місця несвободи за хабарі, інакше їхні рідні просто можуть не вижити в ув’язненні.
Проте обґрунтувати діагноз та призначити ефективне лікування спроможний лише лікар, а у випадку складної хвороби потрібен вузькоспеціалізований фахівець. Родичі, котрі практично не бачать свої близьких, зробити це, безумовно, не в змозі. Врешті-решт в’язні постійно хворіють, і їхній стан здоров’я стає лише гірше.
Один з таких випадків – керчанин, котрий до арешту перебував на лікуванні від сухотки та ВІЛ-інфекції. Він вже більше півроку перебуває у СІЗО Сімферополя. За словами матері в’язня, його не лише лікують від хвороб, але й навіть не обстежують.
«На волі ліки – туберкульозну терапію та іммуномодулятори при ВІЛ безкоштовно можуть отримати лише самі хворі, після обстеження. У СІЗО таке лікування не здійснюють, тому я вимушена передавати ліки з волі за старими приписами», – каже мати ув’язненого.
Вона вельми побоюється за життя свого сина, тому що якщо ВІЛ і туберкульоз не лікувати, то шансів вижити у в’язниці для її сина з кожним днем меншає.
«В СІЗО таким людям не допомагають, посилаючись на те, що найближчий медичний спеціальний заклад знаходиться в Краснодарі. Але кримчан туди не переводять, тому що слідчі у справі перебувають в Криму», – розповів КПГ родич такого хворого.
За інформацією КПГ, хворі на сухотку у цьому СІЗО утримуються в окремому крилі.
Розмір однієї з таких камер – 5х6, усього на 14 осіб – 7 двоярусних ліжок. Проте у такій камері іноді перебуває і по 20 осіб, тому хворі вимушені спати у чергу.
Такі захворювання, як сухотка, вкрай небезпечні, а нелюдські умови, створені для хворих в’язнів, лише погіршують цю ситуацію.
Про негуманні умови утримання в сімферопольському СІЗО розповідають усі: і адвокати, і родичі, і самі в’язні.
«Хлопці розповідають, що, коли приносять суп, там плаває шкіра з волоссям. Якщо це каша, то вона на такій олії, що через тиждень у тебе шлунок просто-таки «стане». Хліб – напівсирий», – розповів адвокат Еміль Курбедінов.
За словами адвокатів, люди в сімферопольському СІЗО страждають від укусів блох і клопів.
І цю проблему адміністрація також не вирішує.
«Перед тим, як відправляти в’язнів до суду, якщо їх вивозять з СІЗО, то о 6‑й – 7‑й їх ставлять у так званий «стакан». Це вузька камера, де можна лише сидіти, лежати там не можна, і там декілька осіб перебуває в очікуванні автозаків. Люди в такому «стакані» можуть чекати на автозак кілька годин. У цих приміщеннях дуже тісно й задушно. В автозаках теж парко. Усе це вельми знесилює людину», – сповістив адвокат Олексій Ладін.
Також адвокат повідомив, що, якщо людина перебуває у суді впродовж дня, вона залишається голодною, тому що жодні сухі пайки не передбачені, а засідання іноді затягуються на цілий день. О. Ладін зазначив, що у такий спосіб ув’язнених примушують голодувати, це ще більш ускладнює проблеми зі здоров’ям невільників.
Нелюдське поводження та системне ненадання допомоги в’язням створює серйозні загрози для їхнього здоров’я, а звідси – й для життя. Такі дії окупаційної влади не лише протирічать законодавству РФ, яке де-факто діє в Криму, але й порушують фундаментальні права людини.
Першочергово, влада, включно з окупаційною, зобов’язана створювати необхідні умови, що гарантують право на життя, зафіксоване в ст. 2 Конституції про захист прав людини і основних свобод. Окрім того, право кожної людини на найвищий можливий рівень фізичного та психічного здоров’я гарантується ст. 25 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 11, 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, а також ст. 11 Європейської соціальної хартії 1996року.
Системне ненадання медичної допомоги і нелюдські умови утримання у місцях позбавлення волі в Криму завдають фізичних страждань в’язням та можуть призвести до їх смерті.
Стаття 32 Женевської конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» забороняє застосування будь-яких заходів, що можуть спричинити фізичне страждання чи призвести до знищення осіб, котрі перебувають у сфері заступництва окупаційної влади.
Російська Федерація, як держава, яка окупує Крим, зобов’язана дотримуватися цих вимог міжнародного гуманітарного права. Влада РФ повинна негайно припинити практику катувань, нелюдського поводження та прирівняного до них умисного ненадання медичної допомоги.
