Експерт Кримської правозахисної групи (КПГ), кандидат юридичних наук, доцент, адвокат Юрій Гришин проаналізував наявну у відкритих джерелах інформацію про справу українців, котрих в Криму обвинувачують у диверсіях. На його думку, в діях окупаційної влади Криму у цій справі наявна низка найсерйозніших порушень фундаментальних прав і свобод людини.
Порушення презумпції невинності
«Демонстрація відеоматеріалів зі справи «українських диверсантів» у російських ЗМІ супроводжується безапеляційними коментарями, що визнають осіб, корі фігурують у справі «українських диверсантів», винними у скоєнні тяжких злочинів (частина 2 статті 281 КК РФ «Диверсія »).
Посилаючись на належні рішення Європейського суду з прав людини, такі факти варто потрактувати як порушення презумпції невинності. Це право кожного зафіксовано в пункті 2 статті 14 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права і в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Сутність цього права полягає у наступному: «Ніхто не може уважатися винним, допоки його провина не буде доведена за законом».
Презумпцію невинності гарантують не тільки ці положення МПГПП і ЄКПЛ; її підкріплюють також два привілеї, які засвідчують, що кожен має право не бути змушуваним свідчити проти самого себе або визнавати себе винним. У зв’язку з цим слід звернути увагу публіки на наступне.
Презумпція невинності залишається дієвою протягом усього кримінального процесу, незалежно від результату судового переслідування. Отже, як продемонстрував Європейський суд у справах «Матіяшевіч проти Сербії» і «Гарицкі проти Польщі», той факт, що заявника врешті-решт визнали винним, не позбавляє його споконвічного права на презумпцію невинності аж до моменту, коли його провина не буде законно доведена.
Європейський суд з прав людини та Комітет з прав людини неодноразово додатково роз’яснювали, що презумпція невинності поширюється не лише на суддів і на перебіг розглядів у суді, але також вимагає від посадових осіб інших державних органів утримуватися від передбачення результатів судового процесу.
Комітет з прав людини, не вагаючись, знайшов порушення презумпції невинності у справі «Грідін проти Російської Федерації» в ситуаціях, коли високопоставлені співробітники правоохоронних органів Росії у своїх публічних виступах виголошували заявника винним.
Більш того, у справі «Маринич проти Білорусії» Комітет з прав людини знайшов порушення презумпції невинності в обставинах, коли епізоди допитів заявника транслювалися білоруським державним телебаченням і супроводжувалися неправдивими і такими, що принижують гідність заявника, коментарями, які визнавали його винним.
Тобто, вже натепер не потребує доказів, що розслідування справи так званих «українських диверсантів» відбувається в умовах брутального нехтування їхнім правом на презумпцію невинності, що, до речі, маніфестована як фундаментальне підґрунтя (принцип) кримінального судочинства РФ (ст.14 КПК РФ). Це посвідчують й інші факти.
Порушення при допитах «диверсантів»
Як-от, аналіз змісту наданих відеоматеріалів дозволяє припустити, що вони фрагментарно відтворюють перебіг й зміст допитів «українських диверсантів». Однак, нас не ставлять до відома ні щодо складу учасників допитів (крім слідчого і «диверсанта»), ні щодо статусу Панова, Дмитра Штиблікова та інших осіб як допитуваних (підозрюваний чи обвинувачений).
Зважаючи на фрагментарний (вибірковий) характер відеоматеріалів, неможливо оцінити дії слідчого з позиції дотримання ним усіх обов’язкових елементів процесуальної процедури допиту. Хоча в наявності безсумнівні порушення процедури початку допиту, передусім засвідчення особи затриманого, роз’яснення прав тощо. (Ч.5 ст.164, ч.1 ст.189 КПК РФ та ін.).
Водночас, заслуговує на увагу, що впродовж допиту «диверсантам» неодноразово ставляться питання, які, власне, вже містять відповідь із констатацією факту їхньої служби в ГУР України, зокрема, подробиці її проходження.
У зв’язку з цим зауважимо наступне.
Кримінально-процесуальне законодавство РФ чітко не регламентує, який саме з різновидів питань, що вже містять у собі відповідь, є забороненим, визнаючи неприпустимими все питання такого ґатунку, адресовані підозрюваному або обвинуваченому (ч.1 ст.77, ч.2 ст.189 КПК РФ).
За умов наявності таких кричущих нехтувань процедурою допитів Панова, Штиблікова, Шаблія, Захтея, докази, що містяться в їхніх свідченнях, є неприпустимими. Вони не мають юридичної сили і не можуть скласти підґрунтя обвинувачення, зокрема, використовуватися для доведення обставин, важливих для кримінальної справи. Про це прямо зауважено в частині 1 статті 75 КПК РФ.
Перелічені вище порушення закону, заразом із елементами невербальної мови «диверсантів» (положення рук, міміка) та швидким ритмом, переконаністю, інформаційною насиченістю їхніх відповідей, опосередковано засвідчують постановочний кшталт допитів.
Правдоподібно, що на допиті «диверсантів» не був присутній захисник. Це підтверджується, передусім, тим фактом, що слідчий брутально порушує загальновідому методику відеозапису допиту, яка передбачає, зокрема, перебування у відеокадрі всіх учасників слідчої дії як одну з неодмінних умов якісного відеозапису. Його призначення – об’єктивно зафіксувати у максимально повному інформаційно-пізнавальному об’ємі перебіг, зміст і результати допиту.
Водночас, з урахуванням обставин кримінальної справи «українських диверсантів» і чинного законодавства РФ (ч.3 ст.49 КПК РФ) Штибліков та інші мали право звернутися за допомогою захисника з моменту свого фактичного затримання як підозрюваних у скоєнні злочину.
Більш того, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 51 КПК РФ участь захисника у кримінальному судочинстві є неодмінною, «якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, що за нього передбачено покарання у формі позбавлення волі на термін понад п’ятнадцять років, довічне ув’язнення чи смертна кара».
Таким чином, з урахуванням санкцій частини 2 статті 281 КК РФ «Диверсія» (позбавлення волі на термін від 12 до 20 років), що її інкримінують «диверсантам», в їхніх допитах неодмінно мав брати участь захисник.
Якщо зазначене порушення вимог закону мало місце, докази, отримані від «диверсантів» впродовж допиту, є неприпустимими.
До неприпустимих доказів відносимо також і свідчення підозрюваного, обвинуваченого, отримані під час досудового провадження у кримінальній справі за відсутності захисника, включно із випадками відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим в суді (п.1 ч.1 ст.75 КПК РФ).
Вищевикладені обставини, з високим градусом ймовірності, дозволяють припустити, що «українські диверсанти» дали неправдиві свідчення проти себе внаслідок застосування до них незаконних методів проведення досудового слідства.
Порушення при допиті свідка
Цей фрагмент відеозапису наочно засвідчує порушення процедури допиту свідка (з’ясування особи, роз’яснення прав (права свідчити на своїй рідній мові, зокрема), відповідальності.
За надання завідомо неправдивих показань або за відмову від надання показань свідок є відповідальним відповідно до статей 307 і 308 Кримінального кодексу Російської Федерації.
Найяскравіший приклад того, як незаконно формується доказова база, – демонстрація свідку світлини невідомої йому особи, що на ній він узнає обличчя, подібне до того, щодо якого він свідчив.
Водночас, процедура показу для впізнання за світлиною передбачена ч.5 ст.193 КПК РФ. Згідно із зазначеною правовою нормою, за умов неможливості присутності особи впізнання може бути проведено за її світлиною, що надається водночас із світлинами інших осіб, зовні схожих з тією, котру опізнають. Світлин має бути не менше трьох.
З урахуванням положень статті 75 КПК РФ відомості, отримані внаслідок спрощеної процедури впізнання, не можуть бути визнані допустимими, тобто отриманими за вимогами закону.
Стаття 75. Неприпустимі докази
- Докази, отримані з порушенням вимог цього Кодексу, є неприпустимими. Неприпустимі докази не мають юридичної сили і не можуть стати основою обвинувачення, а також використовуватися для доведення будь-якої з обставин, передбачених статтею 73 цього Кодексу.
- До неприпустимих доказів відносяться:
1) показання підозрюваного, обвинуваченого, надані в ході досудового провадження у кримінальній справі за відсутності захисника, включно із випадками відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим в суді;
2) показання потерпілого, свідка, що базуються на здогаді, припущенні, чутці, а також свідчення, надані за умов, коли свідок не може назвати джерело своєї поінформованості;
3) інші докази, отримані з порушенням вимог цього Кодексу.
Стаття 281. Диверсія
- Вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, спрямованих на руйнування чи пошкодження підприємств, споруд, об’єктів транспортної інфраструктури і транспортних засобів, засобів зв’язку, об’єктів життєзабезпечення населення з метою підриву економічної безпеки та обороноздатності Російської Федерації, – (в ред. Федерального закону від 27.07.2010 N 195-ФЗ)(див. текст в попередній редакції) – карається позбавленням волі на термін від десяти до п’ятнадцяти років.
- Ті самі дії:
а) вчинені організованою групою;
б) такі, що заподіяли значну майнову шкоду чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на термін від дванадцяти до двадцяти років (частина друга в ред. Федерального закону від 30.12.2008 N 321-ФЗ)(див. текст в попередній редакції)
- Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили умисне заподіяння смерті людині, – караються позбавленням волі на термін від п’ятнадцяти до двадцяти років або довічним позбавленням волі (частина третя запроваджена Федеральним законом від 30.12.2008 N 321-ФЗ)
