Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Post Type Selectors

Треба стягувати з Москви за кожен день утримання наших у полоні”

На рівні стратегії українська держава закріпила позицію: Росія – агресор, Крим – окупований. Жодних поступок не буде, – каже правозахисниця Ольга Скрипник.

Президент підписав указ “Про стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя”. Це перший із 2014 року документ, що передбачає заходи дипломатичного, військового, економічного, інформаційного, гуманітарного й іншого характеру. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба назвав його історичним. Чим він важливий?

– Це перший стратегічний документ щодо Криму. Рамка й вектор – куди має рухатися держава. Раніше йшлося тільки про деокупацію. Тепер і про реінтеграцію. Це чітка позиція Української держави щодо РФ. На рівні стратегії закріплено: Росія є державою-агресором, Крим – окупований. Жодних поступок не буде.

Також Україна запускає Кримську платформу. Дивно було би пропонувати щось західним партнерам, не маючи власного бачення деокупації.

 Деякі експерти кажуть, що стратегія – декларативний документ. Чи дає вона відповіді на запитання, як повертати Крим?

– Вона залишиться такою, якщо не виробимо плану дій. Стратегія – це бачення. Далі уряд має визначити план заходів і відповідальних за їх реалізацію. Важливо, щоб документ став нашим реальним вектором.

Багато речей у стратегії пов’язані із загальноукраїнськими трендами – наскільки Україна взагалі спроможна провести реформи. Суспільство не довіряє судовій системі. Це підтверджують протести на Банковій у березні. Якщо не реформуємо системи правосуддя, говорити, наприклад, про притягнення до відповідальності винних в окупації буде складно.

Що Україна має робити насамперед для деокупації? Які має можливості?

– Деякі кроки робляться. Наприклад, підтримка зв’язків, щоб не було соціально-культурної та інформаційної блокади. Розбудовують сервісні центри для надання адміністративних послуг біля контрольно-пропускних пунктів.

Важливо підтримувати постраждалих від конфлікту. Одна з вразливих категорій – в’язні Кремля. Стратегія говорить: їм треба надавати фінансову допомогу. Поки що це вирішується на рівні підзаконних актів. Потрібен закон.

Раніше йшлося тільки про деокупацію. Тепер і про реінтеграцію

Необхідно вдосконалити й закон про санкції. В ньому є проблеми щодо накладання та зняття. Під них потрапляли кримчани, які є громадянами України. І це треба зробити до саміту Кримської платформи в серпні (про підтримку цього переговорного майданчика заявили США, Велика Британія, Туреччина, Литва та Канада. – Країна). Значна його частина буде пов’язана із санкціями на міжнародному рівні. Наш документ має відповідати тенденціям.

Можливо, стратегія допоможе об’єднати парламент і уряд у вирішенні цих питань. Напрацювання є. Давно думають скасувати закон про вільну економічну зону “Крим” (запроваджена 12 серпня 2014-го на 10 років. – Країна). Напрацьований також законопроєкт про захист політичних в’язнів.

Стратегії закидають, що в ній недооцінена важливість кримськотатарського чинника.

– У ній ідеться про захист корінних народів, релігійних і культурних інтересів кримських татар. Але немає відповіді на запитання, який буде статус Криму у складі України. Це ж стосується і кримськотатарської автономії. Ні попередня, ні теперішня влада не кажуть про це чітко.

Щонайменше має відбутися конструктивний діалог між державою та суспільством. Насамперед – Меджлісом.

7 квітня Кабмін затвердив Концепцію розвитку кримськотатарської мови. Поставили завдання за шість місяців розробити стратегію її розвитку. Чому це важливо?

– Політика РФ на півострові спрямована на формування виключно російської ідентичності у кримчан. Там немає закладів з українською мовою навчання та постійно скорочується кількість кримськотатарських шкіл. Не можна користуватися кримськотатарською мовою в суді й інших установах окупацій­ної адміністрації. Підтримувати мову та культуру кримських татар у таких умовах украй складно. Тому це маємо робити ми.

Україна створює реєстр шкоди, заподія­ної державі, її громадянам і юридичним особам внаслідок дій РФ, написано у стратегії. Але Москва затвердила в конституції пріоритетність російських законів над міжнародними. Наскільки наші позови до міжнародних судів можуть бути ефективні?

– Нам важливий правовий рівень. 14 січня Європейський суд із прав людини виніс рішення за позовом “Україна проти Росії” щодо окупації Криму. Там є принциповий момент – визначення дати 27 лютого 2014 року (ЄСПЛ підтвердив, що РФ мала ефективний контроль над Кримом із цієї дати, а не з часу так званого референдуму 16 березня. – Країна). Суд говорить: із цього періоду РФ несе відповідальність за те, що відбувається. Суди, які діяли після цієї дати на території Криму, не можуть вважатися легітимними. За їхніми рішеннями продовжують запроторювати людей за ґрати, відбирають майно, депортують громадян України з Криму. І тут є чітка правова позиція. Росія може розказувати байки, але є рішення Європейського суду. До того ж обґрунтування наших дій. Якщо хочемо посилення санкцій або збереження чинних, треба на щось спиратися.

Європейський суд із прав людини визначив, що Росія відповідальна за ситуацію з 27 лютого 2014 року.
Буде складно добитися компенсацій. Але треба шукати шляхи, як змусити Москву виконувати ці рішення. Зможемо принаймні визначити, скільки Росія нам винна.

Треба повертати наших полонених. Можна розробити механізм, що стягуватиме з Москви за кожен день утримання наших бранців у полоні – в СІЗО Сімферополя, в російських колоніях – конкретні гроші. РФ не захоче виплачувати. Але за її межами є багато майна, що належить Путіну та його оточенню. Хоч отримати ці гроші й непросто. Бо інші країни будуть змушені йти на конфронтацію з Росією.

Коли з’явиться шанс повернути Крим?

– У мене немає оптимістичних сподівань, що після смерті Путіна щось зміниться. В Росії люди продовжують жити в радянській системі, антидемократичній. Суспільство не підтримає повернення.

Реалістичніший шлях – міжнародний тиск з боку держав, які справді можуть впливати на РФ. У США зараз чітка позиція. Бо йдеться не лише про Крим, а про міжнародну безпеку загалом.

Кримська платформа може цьому посприяти?

– Вона створюється, аби знайти шлях деокупації. Багато залежатиме від того, як пройде саміт і хто візьме участь. Якщо об’єднати зусилля багатьох країн, це може допомогти нам вплинути на РФ. Але це будуть перемовини без Москви. Зрозуміло, що вона не тільки ігноруватиме, але й протидіятиме. Не виключаю, що продовжить захоплювати заручників.

Які країни бажано залучити до Кримської платформи?

– Якомога більше – європейські, США, Канаду, Японію. І не тільки тих партнерів, які завжди з нами. Є країни, що не голосують проти України в ООН. Утримуються, не визначилися. Треба працювати з Латинською Америкою, Африкою.

Єдиний шлях допомогти молоді – фізично забрати її з окупованої території

Яких результатів очікуєте від цього першого саміту? Що можна буде назвати його успіхом?

– Маємо домовитися про перші кроки, щоб це не залишилося на рівні декларації. Прописати механізми. Умовно – новий пакет санкцій. Або ж сектор, де їх застосують. Це стане сигналом, що Кримська платформа працює.

Важливо, щоб вона тривала й після саміту у вигляді іншої діяльності. Для цього розбудовують мережу експертів і науковців, щоб питання Криму не залишалося проблемою тільки українців і дипломатів. Якщо запитати, наприклад, італійців чи французів, то для багатьох не існує цих проблем. Або ж можна почути речі, які нас здивують. Росія потужно працює на рівні пропаганди. Тому в Європі багато проросійських поглядів щодо Криму. І в медіа, і в науковому вимірі. РФ робить усе можливе, щоб добитися визнання анексії. Важливо, щоб експертна мережа могла з цим боротися, працювати з конкретними країнами.

Який аргумент навести італійцеві, що Крим не може бути російський?

– Для багатьох життєві приклади дієвіші за міжнародно-правові документи. Розказати, що людей за релігійні погляди кидають за ґрати на шість років. Або можуть прийти й забрати майно. Якщо не отримали російського паспорта – депортувати, відірвати від родини.

Багато уваги звертаємо на мілітаризацію. Коли чують це, думають про військову техніку й бази. Але це стосується людей. Дітей воєнізують із садка. Шкільна форма – радянського типу, з тодішніми символами. Це шокує іноземців. Їм здавалося, що Радянський Союз – уже в історії. Показуємо, що режим Кремля – така ж загроза.

Незрозуміло, як людям з окупованої території знайти себе в цій стратегії, сказав політолог Євген Магда. Маєте відповідь?

– Україна віддає перевагу дипломатичним і політичним засобам звільнення Криму. Люди бояться і хочуть миру. Тому це для них хороший сигнал.

Думаю, частина відповідей буде у плані заходів. Відшкодування збитків, збереження зв’язків та освіти. Україна має зробити все, щоб кримські студенти вчилися тут. Можемо запропонувати навчання і працевлаштування. Єдиний шлях, щоб молодь не стала заручником російської мілітаризації, фізично забрати її з Криму.

150 осіб відбувають покарання за політичними мотивами

РФ майже знищила малий бізнес на півострові. Вона в ньому не зацікавлена. Можуть працювати лише монополії. Підприємці могли би поїхати на материкову Україну. Але чи матимуть підтримку від держави? У перші роки я не могла взяти кредит на авто, бо кримчанка. Ми були в дискримінованому стані. Окремі умови для кредитування могли би суттєво допомогти. Не треба дарувати всім житло. Але, скажімо, родини політичних в’язнів мають отримувати від держави 100 тисяч гривень на рік, щоб компенсувати витрати на адвокатів. Після звільнення політв’язні не можуть повернутися до Криму чи окупованої території Донбасу. Їм потрібні хоча б тимчасові помешкання від держави. Після великого обміну 2019 року на прохання президента відгукнулися великі бізнесмени й допомогли звільненим морякам та іншим бранцям вирішити житлову проблему. Але це не державна програма.

26 кримчан стали бранцями Кремля 2020-го. В лютому цього року – ще шість. Нещодавно затримали журналіста Владислава Єсипенка. Як Україна може допомогти цим людям?

– 2019-го ми обміняли 11 політв’язнів. Щонайменше 33 людини після того арештували. На березень поточного року Кримська правозахисна група опублікувала список із 150 осіб, які відбувають покарання за політичними мотивами. Нещодавно був вирок 66-річній Галині Довгополій із Севастополя – 12 років колонії. Відсидіти цей термін в її віці неможливо. Цифри страшні, й вони зростають. Так буде завжди, доки Крим – окупований.

Обмін – передумова того, що Росія й далі братиме заручників. Люди стають товаром. Багато правозахисників критично і з болем ставляться до обмінів. Але розуміємо, що зараз інших шляхів нема. Є списки в’язнів, яких треба звільняти. Є намагання донести цю думку Росії. Наші західні партнери вимагають від РФ звільнень. Росія чекає, коли їй буде вигідно.

Які зараз настрої в Криму?

– Є люди, які в перші роки підтримували Росію, але потім постраждали. Змінили думку. Режим Кремля – загарбницький. Забирає території, людей і ресурси. Тисне на дрібний бізнес, висуває нові вимоги. Доводиться закриватися. Багато людей живуть надією і залишаються проукраїнськими. Значна частина – щонайменше лояльна до України. Ці люди не знають, на що сподіватися і хто їх зможе захистити. Мають бути нові сигнали від України. Бо бути українцем на окупованому півострові непросто. Але Крим наш тільки тоді, коли там є люди, яким він потрібен як Україна.

Проросійських на півострові – невелика частина. Агресивна, бо її світогляд побудований на пропаганді. По телевізору страшні новини про США та Бандеру. Потім якесь радянське кіно про війну, а ще бездумні російські серіали, які так само є пропагандистським інструментом. Люди цілодобово під впливом. Блокують українські медіа, обмежують інформацію в соціальних мережах. Росія намагається ізолювати Крим.

Відбувається цілеспрямована зміна складу населення. Насамперед йдеться про військових і їхні родини. Бюджетні програми стимулюють переїзд із регіонів Росії до Криму. Вже зараз треба думати про цю проблему в майбутньому. Спростити отримання свідоцтва про народження для дітей із Криму. Це наш правовий зв’язок. Для мене важливо не змінювати кримської реєстрації в паспорті. Хоча складно жити з нею в Києві.

Автор: Сергій ДЕМЧУК, Тетяна КОВАЛЬЧУК, фото: Тарас ПОДОЛЯН. Gazeta.ua

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Post Type Selectors
Scroll to Top