Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Post Type Selectors

“Спротив в Криму був переважно громадянський”: свідки початку окупації Криму 2014 року

Попри кремлівські міфи про “російський Крим”, дії військових РФ у 2014 році спричинили протести серед кримчан. З перших днів російського вторгнення наші громадяни почали виходити на публічні акції проти війни та окупації. Про це свідки початку окупації Криму 2014 року розповіли під час публічної дискусії у Києві “10 років: Кримський спротив за завісою мовчання”.

Дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова, яка у 2014 році працювала в керченській незалежній редакції “Керч.ФМ”, згадала, що вона не змогла залишатися осторонь та спостерігати за знаковими для країни подіями. 

«Я збагнула, що вже не зовсім як журналістка, я ще й громадська активістка. Приїздила до Києва, і ми з колегами не тільки висвітлювати те, що тут відбувається, а й безпосередньо брали участь. Потім був мітинг в нашому місті, я вийшла туди з українським прапором, на мене був здійснений напад «тітушок», які були підкуплені місцевою поліцією, яка, скоріш за все, вже була тоді завербована ФСБ. Мої колеги пізніше повідомили мені, що бачили, як «тітушкам» платили місцеві «органи», – згадала Сєдова.

Фото: Микола Мирний, Зміна

Після цього, розповідає правозахисниця, почалися погрози, тож проукраїнські акції в Керчі більше не проводилися. Надалі відбувалися тільки проросійські мітинги, де вдавалося, що це нібито місцева самооборона, місцеві проєкти. 

«Але ми знали, що це завербовані агенти російської розвідки, бо вони приїздили на військових вантажівках, а потім переодягалися у форму місцевої самооборони, роблячи це в храмах московського патріархату, де панотці також вже були завербовані ФСБ. Разом з редакцією ми спостерігали, фільмували все це, за що неодноразово отримували погрози. Ми все одно намагалися показувати людям, що це не просто якісь там проросійські кримчани виступають на мітингах, це справжня окупація, – наголошує Ірина Сєдова. – Ми намагалися донести й те, що вже з 1 березня на поромній переправі стояли УРАЛИ з російськими номерами, і вся так звана “самооборона” розмовляла з московським акцентом, але на них не було розпізнавальних знаків, це були агенти ФСБ».

Сєдова прийняла рішення виїхати з Криму після проведення “референдуму”, коли «погрози дійшли такої точки, коли без зброї чинити спротив цьому було неможливо». 

“Ми намагались продемонструвати світові, що тоді відбувалось в Криму. Шкода, що світ не відреагував на це належним чином. Додам також, що термін анексія щодо Криму є неправильним. Це була б анексія, якби Крим добровільно приєднався до Росії, насправді це була збройна окупація», – підкреслила Ірина Сєдова.

Фото: Микола Мирний, Зміна

Кримські журналісти, які ризикуючи свободою та життям, висвітлювали події 2014 року, та учасники руху опору окупації розповіли про те, як здійснювався кримський спротив російській агресії 10 років тому.

2 березня 2014 року відбулася перша акція біля пам’ятника Тарасу Шевченку в умовах окупації. 9 березня 2014 року став ще одним березневим днем українських акцій спротиву у багатьох містах півострову. До памʼятників Тарасові Шевченку у день його народження кримчани несли квіти та плакати з  гаслами проти окупації. Цього ж дня у Сімферополі були викрадені співкоординатори руху Євромайдан Крим, організатори акцій спротиву в Криму Андрій Щекун та Анатолій Ковальський.

“А в цей час у нас вже не було телеканалу, – згадує Олена Солонина, телеведуча програм, кореспондент Телерадіокомпанії “Бриз” Міністерства оборони України (2005-2016 рр). – Відбувся силовий захват телецентру. Ми не мали змоги мовити. Але намагались доносити правдиву інформацію нашим військовим в інтернеті”.

Журналістка розповіла, що їй та колегам погрожували, тиснули, намагалась підкупити.

Росія почала встановлювати контроль над інформаційним простором півострову, а силовики-перевертні цілеспрямовано переслідували незалежних журналістів та медіа, яких не вдавалося взяти під контроль. 

Головна редакторка Центру журналістських розслідувань Валентина Самар підкреслила, що спротив проти окупації був, здебільшого, не спротивом української влади, а громадянським виявленням волі. 

“Сьогодні серед нас немає великих політиків, як їх не було і під час майданів в регіонах, зокрема, в Криму. Там було мало учасників, бо на них активно тиснули, їх фактично вбивали, як у Сімферополі, Феодосії, Ялті, Керчі. Навіть якщо ці люди не були активістами, а просто носіями іншої точки зору, вони підпадали під “нейтралізацію”. А розвідка та контррозвідка російська в Криму працювала активно, без перешкод завжди”, – розповіла Валентина Самар.

Фото: Микола Мирний, Зміна

За словами журналістки, вже 23 лютого росіянами в Севастополі була захвачена влада.

“Але на це, на жаль, ніхто не відреагував. Тоді експорт насилля перемістився з Севастополя на весь Крим. На жаль, через те, що ЧФ РФ не був локалізований в одному місті, російські військові вільно себе почували на півострові і впродовж тижня взяли під контроль весь Крим. Спротив, в основному, був громадянський. Я можу на пальцях однієї руки порахувати українських політиків, які прилетіли в Крим”, – розповіла журналістка.

За її словами, тільки за березень 2014 року було зафіксовано близько 100 випадків нападів на журналістів. А вже за 10 років окупації Росія розбудувала масштабну систему репресій проти незгодних з окупацією Криму. 

Микола Семена був першим журналістом, хто постав особисто перед «кримським судом”: 22 вересня 2017 року його визнали винним у закликах до порушення російської територіальної цілісності за текст зі словами «РФ має повернути Крим».

“Багато з нас залишались в Криму, але нам не давали працювати, тиснули, забороняли брати участь у пресконференціях. У підпіллі я зміг пропрацювати 2 роки. А потім мене заарештували. Все це було важко пережити морально, хоча це був початок репресій. Я не думав, що дійде до повної фальсифікації, повної дезінформації, і на жаль, допомагали створити її наші колишні колеги, які зрадили Україні”, – розповів Микола Семена.

Внаслідок політично мотивованих переслідувань наразі більше 200 громадян України перебувають за ґратами. На сьогодні моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні  задокументовано 104 випадки насильницьких зникнень та 55 випадків катування проукраїнських активістів в Криму. 

Попри системні та масові порушення прав людини у Криму з боку російської влади, мешканці півострова продовжують і зараз чинити спротив РФ.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Post Type Selectors
Scroll to Top