Представник КПГ Володимир Черкригін розповів про політичні мотиви справи українця Володимира Балуха, засудженного окупаційною владою у Криму.
До трьох років і семи місяців колонії засудили в анексованому Криму українського активіста Володимира Балуха, фермера із села Серебрянка, який після анексії вивішував у себе на даху синьо-жовтий прапор і прикріпив на стіну свого будинку табличку «Вулиця Небесної сотні». Чоловіка визнали винним у зберіганні боєприпасів на горищі, але він це заперечує. На думку адвокатів українця, належність згаданих предметів Балуху на суді так і не довели. Міністерство закордонних справ та українська прокуратура Криму висловили обурення цим судовим рішенням.
«Кримська правозахисна група», вважає справу Балуха однією із політично вмотивованих, розповів Радіо Свобода представник організації Володимир Чекригін.
– Треба зазначити, що переслідування Володимира Балуха почалися не в грудні, коли його затримали й помістили в СІЗО, де той відтоді й перебуває, а набагато раніше, починаючи з 2014 року, одразу після окупації.
Володимир на знак протесту проти дій російської влади вивісив над своїм будинком прапор України – і після цього в нього почалися проблеми. Кілька справ було сфабриковано проти нього: нібито знайшовся якийсь чоловік, який написав на нього заяву в поліцію, що от нібито цей чоловік сидів у пельменній, а до нього підійшов Володимир Балух і запропонував купити деталь від краденого трактора. І на основі цього поліція прийшла додому з обшуком і зняла прапор України. Володимир знову його повісив, а поліція за цією ж схемою придумала ще одну справу, знову прийшла з обшуком. Десять діб арешту йому дали за непокору поліції, знову зняли прапор і ще вкрали документи, тож він сім місяців перебував у нелегальному становищі, тому що російського паспорта він, зрозуміло, не отримував, а українські документи забрали. І він їх потім відновлював.
Але Володимир не зупинився. Він відмовився виконувати громадські роботи, до яких його намагались змусити, і наприкінці листопада повісив у себе на стіні табличку «вулиця Героїв Небесної сотні», після чого до нього прийшов голова сільради тамтешній і став погрожувати Володимиру, що якщо той її не зніме, у нього будуть проблеми.
І в одному з телеінтерв’ю він говорив, що усвідомлює ризик, на який він наражається, і що поліцейські йому мало не прямо говорили, що можуть підкинути щось у будинок.
– Наприклад, боєприпаси?
– Такий збіг: він вішає табличку – у нього виявляють боєприпаси й арештовують його.
– «Кримська правозахисна група» раніше говорила про те, що у Володимира Балуха проблеми зі здоров’ям, і серед причин цього – погані умови утримання. Адвокат українця Дмитро Дінзе це підтвердив, зазначивши, однак, що діагноз не входить до переліку таких, через які Балуха могли би звільнити від відповідальності. Що вам відомо про це?
– Під час одного із засідань 27 липня Володимиру стало погано, але суд, замість того, щоб перенести засідання на наступний день, викликав швидку, лікарі швидкої зробили йому якийсь укол – і засідання продовжилось. Тобто ось його звозили в лікарню, повернули назад, продовжили засідання, наприкінці якого йому знову стало погано – але суд взагалі ніяк на це не відреагував.
Суд хотів якнайшвидше винести це рішення. Вони поспішали, бо якщо б вони не зробили цього в серпні, то для того, аби продовжити термін тримання під вартою, їм довелось би чергові норми свого ж процесуального законодавства порушувати – вони вже цього не хотіли.
– Чи надається йому медична допомога в СІЗО?
– Небайдужі люди передають ліки, їх там оглядають, і що можна – те передають. Від влади там допомоги особливо ніякої немає. Потреба в підтримці в нього є. У Володимира мати хворіє, і за нею тепер узагалі не зрозуміло, хто і як доглядатиме.
– Справа Балуха увійшла до звіту «Кримської правозахисної групи» про дотримання прав людини на півострові, я так розумію – це один із тіньових звітів (тіньовий – означає підготовлений не представниками влади – КР) для Комітету ООН із ліквідації расової дискримінації. Як це може допомогти? На що взагалі впливають ці звіти?
– Цей комітет – тільки один із інструментів. Ми звертаємось до всіх міжнародних організацій. Усі майданчики, на яких можна говорити про політв’язнів – ми всіма ними користуємось, привозимо матеріали, організовуємо заходи спеціальні, робимо адвокаційні кампанії на підтримку ув’язнених.
І тепер хотілось би зауважити, що у справі Володимира Балуха ми наполягатимемо на тому, щоб до санкційних списків включались усі фігуранти цієї справи, всі, хто брав у ній участь, не тільки верхівка ФСБ і суддя, яка виносила вирок, а й той суддя, що виносив рішення про його затримання, і слідчий, що проводив обшук, рядові співробітники ФСБ. Всі повинні бути включені до цих списків, щоб у Криму розуміли, що ніхто не залишиться без покарання, кожен понесе відповідальність рано чи пізно. Тому що внесення до цих санкційних списків означатиме, що людина на все життя залишиться в Криму або Росії.
– Правозахисна ініціатива Let my people go нараховує 45 людей, яких вона вважає українськими «бранцями Кремля». Серед цих людей є і кримчани. І є певний казус. Тому що от у нас є Мінський процес, але той стосується виключно врегулювання ситуації на Донбасі, тобто питання Криму там не вирішується. Різні громадські організації говорять про необхідність створення ще однієї платформи для перемовин – замість Мінська або паралельно з ним. Що ви про це думаєте? Як така платформа могла би виглядати, на вашу думку?
– Так, дійсно, Мінськ із самого початку розглядався як майданчик для вирішення питання щодо Донбасу, тому що інакше Росія просто не вступила б туди як сторона перемовин. Тому що зараз вона навідріз відмовляється обговорювати питання Криму.
Дійсно, новий формат – дуже важливий. Щоб туди увійшли і Сполучені Штати, й інші ключові країни. І тоді вже разом змушувати Росію до ведення переговорів саме щодо Криму.
Для нас дуже важливо, аби в Криму змогли би працювати міжнародні правозахисні організації, я навіть не кажу – українські, хоча б щоб це були міжнародні. Тому що зараз там є тільки російські, але на них – мало надії, оскільки зрозуміло, що через тиск влади об’єктивної картини вони дати не можуть, на жаль, із об’єктивних причин.
Для нас важливо, щоб моніторингова місія ООН щонайменше туди зайшла і вела постійний моніторинг порушення прав людини.
– А що зараз їй заважає?
– Позиція Російської Федерації, яка не хоче допускати моніторингову місію ООН для роботи в Криму.
– Тобто на материковій частині Росії вона працює, а в Криму – ні?
– Так, тому що моніторингова місія ООН має мандат на роботу в Україні. І саме українська моніторингова місія має зайти в Крим. А вони наполягають на тому, щоб це була російська. Відповідно, Україна цього не допустить.
– Коли можуть бути звільнені «в’язні Кремля»?
– На жаль, це буде довгий і складний процес, тому що Росія на переговори не йде. Ми бачимо, скільки часу сидить Олег Сенцов при всій медійній підтримці на його захист. Поки що і ця справа не зрушила із мертвої точки. Але ми робитимемо все, щоб чинити вплив на Росію, щоб усі наші люди повернулись додому на батьківщину.
Україна може розраховувати тільки на міжнародний тиск. Воєнного рішення щодо Криму бути не може, тому що це (Росія – КР) – ядерна держава, і воювати з нею відкрито ми не зможемо. Тому тільки міжнародний тиск. І санкції.
Авторка тексту: Анастасія Москвичова, Радіо Свобода
