Коктейль “Кров москаля”: чим лякають дітей у новому російському підручнику

Новий підручник, або “картина паралельної реальності”

Під новий предмет вже випустили і перше видання – під промовистою назвою “Армія Росії на захисті Вітчизни”.

За словами видавців, підручник входитиме до навчально-методичного комплекту з предмету “Основи безпеки та захисту Батьківщини” для 10-11 класів.

Провідне російське видавництво навчальної літератури “Просвіта”, яке надрукувало книгу, влаштувало для освітян ознайомчу онлайн-сесію.

“Шановні колеги, ми з вами розуміємо, що та інформація, яку ми обговорюємо з нашими учнями, повинна бути вивірена з точки зору позиції саме нашої з вами держави”, – недвозначно натякає представниця видавництва Ольга Плечова. – “Інакшу точку зору ми доносити до учнів не можемо. Тому ця книга допоможе вам відповісти на питання дітей і правильно висвітлити ті чи інші події”.

Висвітлити у підручнику історичні події та розповісти про війни, в яких брала та бере участь Росія, представникам видавництва допомогли у російському міноборони.

Співавторами видання для школярів стали генерал-лейтенант Рафаель Тімошев та заступник головного редактора кремлівської “Російської газети” Ігор Черняк. Обидва входять до керівництва Громадської ради при міністерстві оборони РФ.

“Видання буде гарною підмогою для військово-патріотичного виховання школярів, прищеплення їм любові до військової справи, до готовності служби за призовом, та й взагалі, за першим покликом Батьківщини стати на її захист”, – вихваляв підручник ще один його співавтор – представник видавництва Микита Гололобов.

“Тому ми наповнили видання і славними сторінками історії [російських] збройних сил, тут є інформація про найцікавіші битви, про приєднання нових регіонів, причини возз’єднання Криму з Росією та цілі і завдання СВО”.

“Русофобія” та “ракетні удари нацистів” – як привід для вторгнення

Підручник “Армія Росії на захисті Вітчизни”, свіжу копію якого вдалося отримати BBC, виданий форматом майже А4, а усі його 368 сторінок рясніють історичними датами та оповідями про “героїчні звитяги російських солдатів”, починаючи від XIII століття і закінчуючи сучасністю.

Автори видання вихваляють радянського диктатора – генералісимуса Йосипа Сталіна, оспівують перемоги радянського народу під час “Великої Вітчизняної” [так в РФ іменують Другу Світову війну], звеличують роль “ввічливих людей” у “возз’єднанні Криму з Росією” [так Кремль називає окупацію українського півострова] та оповідають про “боротьбу з угрупованнями ісламських фанатиків та міжнародним тероризмом” у Сирії.

Окремим блоком – на кілька десятків сторінок – у підручнику йдеться про так звану “спеціальну воєнну операцію в Україні” [повномасштабне вторгнення Росії].

“Коли у лютому 2014 р. у Києві стався державний переворот, новий уряд розпочав боротьбу з усім російським. Стали масово спалюватися російські книги, знищуватися пам’ятники, заборонялися російські пісні та сама російська мова”, – такими словами починається параграф, де Кремль, поширюючи фейки, намагається пояснити дітям своє “бачення” передумов нападу на Україну у лютому 2022 року.

“У країні набуло популярності гасло “Москаляку – на гілляку!” (“Росіянина – на шибеницю!”) [переклад – авторів підручника]. А в ресторанах з’явилися коктейлі “Кров Москаля”. Далі йдуть неправдиві тези про те, що “міста Луганської та Донецької областей, де були не згодні з такою політикою, нацисти обстрілювали снарядами та ракетами”.

Автори шкільного підручника, немов під копірку повторюючи наративи кремлівських пропагандистських телеканалів, стверджують, що Росія “веде війну чесно”, “не скоює воєнних злочинів”, а лише бореться з “русофобами-нацистами”.

BBC вибрала ключові цитати із розділу про так звану “СВО”. Їхній зміст ми попросили прокоментувати українських істориків та військових.

“Донбас просить про допомогу

19 лютого 2022 р. на Мюнхенській конференції президент України Володимир Зеленський пригрозив Росії, що Україна планує мати ядерну зброю. Того ж дня два реактивні снаряди впали на території Ростовської області. А 21 лютого випущеним з України снарядом було знищено російський прикордонний пост. За даними нашої розвідки, ці удари були “пробними кроками” перед великою операцією, під час якої Київ планував повернути собі Донбас та захопити Крим, після чого там мали розміститися війська НАТО. Біля кордонів ДНР та ЛНР сконцентрувалася величезна кількість українських військ та бронетехніки, у небі безперервно кружляли літаки-розвідники. Народні республіки Донбасу звернулися до Москви з проханням про допомогу”.

Андрій Ковальов, кандидат політичних наук, історик, офіцер ЗСУ

Будь-якій диктатурі потрібно створити картинку паралельної реальності. Це все вже колись було у світовій історії, схожими провокаціями намагалися виправдати свою агресію і Третій Рейх, і Радянський Союз. Наприклад, під час Фінської війни СРСР стверджував, що це саме фіни напали на територію Союзу, а не Союз – на територію Фінляндії. І так само СРСР створив маріонеткові самопроголошені квазідержави – як Карело-Фінська республіка.

Тут те саме: росіяни створюють маріонеткову “ДНР”, і ми бачимо спроби пояснити російську агресію через нібито спроби “превентивних” ударів, щоби нібито запобігти “нападам України”.

Те саме робив Третій Рейх, коли його спецпідрозділи напали на прикордонне місто Гливиці, аби інсценувати напад поляків на територію Третього Рейху, щоби потім виправдати агресію Німеччини проти Польщі.

Якщо ж ми говоримо про ті дати напередодні повномасштабного російського вторгнення, то, нагадаю, що саме Росія стягнула свої величезні сили до кордону з Україною, і це саме Росія нібито проводила якісь “навчання” на території прикордонних областей. Тож твердження про те, що Україна тоді десь сконцентрувала свої війська чи намагалася когось обстрілювати – вони просто не відповідають дійсності.

“Росія завжди по-братерськи ставилася до своєї сусідки України. З часів возз’єднання у 1654 р. ми мали спільну історію, спільні біди, радості та досягнення. І в ході СВО ми воюємо не з українським братнім народом, а з ворожим Росії режимом, який підтримується Заходом.

Тому головною відмінністю тактики російських підрозділів СВО стало те, що вони всіляко прагнуть зберегти життя мирного населення та уникнути непотрібних руйнувань. Українська ж сторона регулярно завдає ударів не по військових об’єктах, а по тому, що необхідно для життєдіяльності, – водопроводах, очисних спорудах, електростанціях, а також лікарнях, школах, житлових будинках.

Росія воює чесно. А Україна часто діє нишком, підло….

З ким Росія воює в Україні, можна було побачити після взяття Маріуполя. У полон там здалися 2,5 тис. нацистів та іноземних найманців, які переховувалися у підземеллі заводу “Азовсталь”. Кадри, коли вони виходили, піднявши руки, у татуюваннях із сатанинською символікою, свастиками та висловлюваннями Гітлера, багато разів показували на нашому ТБ. Але на Заході цього знову не захотіли помітити”.

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, офіцер ЗСУ

Росія, як і будь-яка тиранія, завжди будує свою ідеологію на міфічних історичних фактах, які підкріплюються не ґрунтовними дослідженнями, а вигадками їхніх політиків. Тому, починаючи від “міфічної” Переяславської ради 1654 року, росіяни створюють видимість якоїсь спільної історії, яка їм дуже потрібна для того, щоби потім говорити про спільність культури та спільність території. Але все це є неправдою. Московське царство з другої половини XVII ст. мало певні відносини з частиною сьогоднішньої України – під назвою Військо Запорозьке, де Україна мала свою політичну автономію і не була частиною Московії – пізніше Росії – ні політично, ні економічно, ні культурно.

Але саме в подіях минулого найлегше маніпулювати історією. Як можна було говорити про “добросусідські стосунки”, якщо Росія досі не визнає Голодомор як геноцид, Росія не визнає політичні вбивства предків української нації – ані С. Петлюри, ані С. Бандери, ані Р. Шухевича, ані українських дисидентів.

Саме Росія почала окупацію України і тепер виправдовує її якимись міфічними “нацистами” або якимось міфічним “нетерпінням” до російськомовних українців. Це є не що інше, як банальна промивка мізків власному народові.

“Подвиг танка “Альоша”

Влітку 2023 р. в інтернеті з’явилися кадри, зняті оператором безпілотника на Запорізькому напрямку. На них видно, як до позицій нашої армії підходять два українські танки і шість бронемашин. “Вісім одиниць техніки, а у нас там один “Альоша”, один “Альоша”… – звучить в ефірі голос оператора. Утім, попри чисельну перевагу, противник зазнав нищівної поразки…

Полюючи на “Альошу”, бронемашини противника почали роз’їжджатися в сторони і потрапили на мінне поле, почалися підриви, а екіпаж нашого танка вів по них прицільний вогонь. Артилеристи ЗСУ нічим не могли допомогти своїм, бо боялися їх накрити.

Найдивовижніше, що російський танк вийшов переможцем у цьому нерівному бою: внаслідок боєзіткнення було знищено два українські танки Т–72Б та шість американських бронетранспортерів – один М113 та MaxxPro з десантом. А наш “Альоша” повернувся на позиції без серйозних ушкоджень…

Героїчні дії танкістів на відео емоційно коментували оператори дронів, які спостерігали за перебігом бою у реальному часі. Вони не приховували захоплення. “Він просто Рекс! Герой Росії точно буде!” – кричить боєць за кадром. “У мене просто мурашки, але він дає!” – додає другий”.

Андрій Ковальов, кандидат політичних наук, історик, офіцер ЗСУ

Росіяни зараз відчувають брак охочих служити в Збройних силах і віддавати свої життя за фактично неоімперські ідеї Путіна, і тому російські пропагандисти вдаються до таких ось спроб агітувати молодь. Цей підручник розрахований на старшокласників, а в такому віці молодь шукає для себе героїв і хоче бути на них схожа.

Тому і в часи Російської імперії, і в часи СРСР пропагандисти часом вигадували неіснуючі подвиги, або гіперболізували історії про “героїчні вчинки” в ім’я Батьківщини для того, щоби на цих “подвигах” виховувати нові покоління охочих воювати за “ідеали” СРСР.

Так, наприклад, в часи Радянського Союзу розповідали про так званий подвиг Олександра Матросова, який нібито своїм тілом закрив амбразуру німецького ДОТа, і його розстріляли. Всі ці історії і так звані “подвиги” у своїй більшості викликають питання, втім, були активно підхоплені державною пропагандою, щоби надихнути громадян СРСР на бажання воювати у Другій Світовій і йти на невиправдані ризики.

Ключове ж питання, яке би мали поставити собі російські юнаки, які читатимуть цей підручник, – “А як взагалі російський танк “Альоша” опинився на території України?” І якщо йдеться про захист власної Батьківщини, захист РФ, то ще можна зрозуміти прояв героїзму. Але коли йдеться про участь цього танку в російській агресії, в боях в Запорізькій області України, то весь героїзм нівелюється.

“Ще одна відмінність Росії від України – суворе дотримання нашою країною Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Військовослужбовці ЗСУ, які здалися в полон, до обміну цілком комфортно почувалися у російських госпіталях. На відміну від України, де було зафіксовано безліч випадків того, як над нашими солдатами та офіцерами, які потрапили у полон, знущалися, садистськи катували і навіть розстрілювали. Про ці жахливі факти, від яких у жилах холола кров, йшлося навіть із трибуни ООН, але “цивілізований” світ вкотре вирішив їх “не помічати”.

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, офіцер ЗСУ

Щодо заяв з трибуни ООН – це маніпуляція найвищого рівня. Тому що в ООН з такими заявами виступають виключно представники Росії.

Насправді ж, за понад два роки повномасштабної війни РФ в Україні ми бачимо абсолютно зворотні процеси – це розстріли українських військовополонених або підрив військовополонених у колонії в Оленівці. Українські військові, яких обмінюють, повертаються абсолютно знищені – морально і фізично, з серйозними проблемами зі здоров’ям.

У цьому підручнику ми маємо змінити слово “Україна” на слово “Росія”, і тоді ми отримаємо справедливу картину того, що коїться у світі.

“Агітація на смерть”

Інша частина нового підручника, на перший погляд, присвячена детальному опису структури Збройних сил РФ. Та чим далі, тим більше шкільне видання стає схожим на агітплакат.

Навесні 2023 року Держдума Росії схвалила поправки до законодавства, що дозволяють підписання контрактів із російським міноборони 18-річними випускниками шкіл.

У новому підручнику про це нагадують та надають детальні інструкції, який пакет документів подати, аж до розміру фотографії, яку треба вклеїти, та лінку на вебсайт, де можна заповнити анкету.

На контракт заманюють зарплатою від 25 до 75 тис. рублів на місяць (від 10 до 31 тис. грн.), триразовим харчуванням, медичною допомогою, страхуванням, а ще безкоштовною освітою та житлом, якщо прослужиш певну кількість років.

На такі економічні бонуси, окрім росіян, можуть спокуситися і юнаки з окупованих територій України, зокрема з Криму та Донбасу, – пояснює BBC голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

“Окрім агресивної пропаганди, яку вливали в вуха цим дітям останні десять років, там ще і немає жодних можливостей заробити. Бо окуповані території – це біднота. Тому там люди йдуть в армію, бо де ще тобі таку зарплату заплатять?” – каже експертка.

“Страшно те, що ці молоді люди вже є жертвами злочину, а тут їх підштовхують скоювати ще більші злочини”.

Що робити в разі, якщо прийшла повістка та куди дзвонити? У підручнику це теж прописано, аж до телефонів гарячих ліній щодо призову з кодом Москви.

Далі – список обмежень за неявку в військкомат. Серед них: відмова у кредиті, заборона водити авто, припинення державної реєстрації нерухомості та неможливість зареєструватися приватним підприємцем.

Окремим пунктом згадують про покарання за ухилення від військової служби, що у підручнику прямо називають “злочином”.

“Я сама була викладачем раніше. У мене навіть язик не повертається, щоби назвати це підручником. Це просто агітація на смерть”, – каже Ольга Скрипник.

За її словами, це повністю відповідає тому завданню, яке поставила собі Росія, – і далі вести агресивну війну проти України. Тому, на думку експертки, новий підручник сприятиме підготовці в Росії та на окупованих Росією територіях мобілізаційного резерву.

“Все, щоби ці діти йшли на війну в Україну і гинули там”, – каже вона.

За два роки війни Росія втратила на фронті щонайменше 1240 бійців у віці до 20 років (включно). Це лише ті, смерті яких вдалося підтвердити російській службі BBC на основі відкритих джерел.

Графіка: Ангеліна Корба