Ua En Ru

21.04.2018

Чому досі немає закону про політв’язнів

За чотири роки російської агресії в заручниках Москви через політику опинилися близько 70 громадян України. Однак Україна досі не ухвалила комплексного законодавства, аби їх підтримати.

Новини нагадують нам про політичних в’язнів мало не щодня. «Підконтрольний Кремлю Верховний Суд Криму відхилив апеляцію на продовження арешту «диверсанту» Євгену Панову». «Кримський фермер, засуджений за український прапор над своїм будинком, голодує 30-й день». «Російські силовики затримали харків’янині на в’їзді до Криму». Це лише кілька заголовків, які впали в око за останні кілька днів підготовки цього тексту. Однак українців, яких Росія переслідує і закриває у тюрми з політичних мотивів, значно більше. За чотири роки війни ця цифра збільшилася майже у сім разів – з десятка людей у 2014-му до майже 70 осіб у 2018-му.

«Важко говорити про точні цифри. У нашому списку #LetMyPeopleGo таких людей зараз близько 70-ти. І це вершина айсбергу. Іноді постфактум ми дізнаємося про ув’язнених на території Росії, у справах яких ймовірно прослідковується політичний мотив. Також ми не маємо доступу та можливості перевірити матеріали усіх засуджених в окупованому Криму із часу анексії. Водночас, видимою тенденцією за останній час стало зростання сфабрикованих справ за релігійною ознакою. Антиекстремістське та антитерористичне законодавство Росії широко використовується для примусового припинення діяльності активістів», – розповідає голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Здавалося б, для держави питання захисту, підтримки своїх громадян, особливо в такій ситуації, має бути пріоритетним. І вона має зробити все, аби на законодавчому рівні українці, яких переслідують через політику, були максимально захищені. Проте, попри низку ініціатив, законодавці досі не спромоглися розробити і ухвалити комплексні закони, які б спростили життя і в’язням Кремля, і їхнім сім’ям.

Вперше депутати взялися за цю проблему влітку минулого року. Тоді в парламенті зареєстрували законопроект №6700 за авторством народного депутата Мустафи Джемілєва та Міністерства тимчасово окупованих територій. Це була перша спроба розробки комплексного документу, який би на законодавчому рівні закріпив за в’язнями Кремля певні соціальні гарантії. Як от фінансова компенсація за проведений у російських СІЗО час, або допомога в оплаті адвокатів. Однак, до нього виникла низка претензій. Чи не найбільші стосувалися того, як саме і за якими критеріями визначати «політичних в’язнів»? Адже, згідно з міжнародною практикою, цей статус надають лише неурядові міжнародні організації «з ім’ям». Як от, наприклад, Amnesty International. Відповідно, вони мають великий досвід у цих питаннях. А їх напрацювання можна було б використовувати для розробки законодавства.

«Законопроект 6700 розробляв МінТОТ. Я пояснювала його представниками, що якщо керуватися наведеним ними визначенням у документ, то звільнений Юрій Солошенко не може бути визнаний «політв’язнем». До всього, органи державної влади не можуть брати на себе невластиві їм функції правозахисних організацій, та зводити термін «політв’язень» виключно до утримуваних за політичними мотивами громадян України Російською Федерацією. Довіра до цих критеріїв та рішень якоїсь міжвідомчої комісії на рівні міжнародних організацій буде вкрай низькою. Особливо коли це робить країна, яку під час сесії Парламентської Асамблеї у червні минулого року парламентарі із 15 країн Ради Європи саму звинуватили у політичних переслідуваннях громадських організацій, що протидіють корупції», – скаржиться Матвійчук.

«При МінТОТ була робоча група, в яку входили правозахисники. Ми брали участь в підготовці законопроекту 6700. Однак документ, який подали до Ради, враховував не всі наші пропозиції. Зокрема, і щодо критеріїв: кого і як визнавати ув’язненим з політичних мотивів. До всього, ідея полягала в тому, що держава не визначатиме, хто є «політв’язнем», а хто – ні. Мали створити певну міжвідомчу комісію, яка складалася б з представників профільних міністерств, правоохоронців і громадських організацій. І вона мала надавати ув’язненим не статус. Вона мала надавати соціальні гарантії. Це треба було, аби держава не втручалася у процес визначення політичних в’язнів», – пояснює Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.

Цей законопроект вкривався пилом у стінах парламенту аж до березня цього року. Проте під час засідання профільного депутатського комітету (комітет з прав людини – ред.) 15 березня прийняли рішення відправити його на доопрацювання. Разом з тим, існувало ще дві законодавчі ініціативи: від першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко та від народного депутата Юрія Шухевича. Однак вони стосувалися приблизно однакових питань. Тож виникає ідея створити один, спільний законопроект. І 27 березня група нардепів реєструє законопроект під номером 8205. Він передбачає для в’язнів Кремля значні соціальні гарантії, фінансові компенсації. І в той же час має низку критичних проблем. Чи не найбільша з них – хто ув’язнений з політичних мотивів, а хто ні, визначатиме Служба безпеки України.

«Ми новий законопроект називаємо «законопроектом про СБУ». Головний ризик в тому, що СБУ вирішуватиме, хто буде людиною позбавленої волі з політичних мотивів, а хто – ні. До всього, вона надаватиме відповідну довідку. Тобто, поки людина за ґратами, родичі мають право звернутися по цей документ. Але є питання. Наприклад, згідно закону про СБУ повноваження Служби безпеки обмежуються територією України. Виходить, що СБУ не може працювати на території РФ у питаннях в’язнів. Тобто, не може збирати, опрацьовувати, перевіряти інформацію. Суто в силу закону. Виникає питання: що вони робитимуть, наприклад, із справою Сенцова? Та ж історія стосується Криму. СБУ немає доступу до справ, не може відкрито говорити з адвокатами, перевіряти інформацію на місці. Тому закріплення таких повноважень (щодо визначення статусу – ред.) – це проблема», – говорить керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

«У законопроекті є суперечність, – додає Томак. – В ньому є положення про те, що визнання ув’язненим з політичних мотивів настає з моменту визнання людини потерпілою за певними статтями КПК. Але це належить до компетенції поліції чи прокуратури. Логічне питання – для чого тоді довідка від СБУ? Вони не знають, скільки людей в РФ тримають, не в курсі матеріалів справ. І тут вони будуть давати довідки».

Щодо другої проблеми із новим законопроектом правозахисники зазначають: пропозиції щодо критеріїв, за якими визначатимуть статус ув’язненого з політичних мотивів, не враховані. Вони зазначають, що у законопроекті передбачено кілька категорій: заручники, люди незаконно позбавлені волі з політичних мотивів та незаконно засуджені. Відповідно, для кожної з цих категорій є певні гарантії, які дещо відрізняються. Зокрема – і щодо фінансової компенсації. І незаконно засуджені не матимуть на неї прав. За словами Скрипник, під виписані законодавцями критерії незаконно засуджених осіб потрапляють, наприклад, режисер Олег Сенцов та активіст Олександр Кольченко, яких Росія переслідує з політичних мотивів.

Третя проблема нового законопроекту, на якій наголосили правозахисники – процес отримання вищезгаданого посвідчення. Адже його треба отримувати особисто. І лише після цього можна отримати гарантовані державою компенсації та пільги. Але, якщо слідувати за цією логікою, той же Сенцов та Кольченко мають відсидіти своїх 20 та 10 років в Росії і лише після цього зможуть скористатися наданими депутатами гарантіями. До всього, документ треба буде отримувати за місцем реєстрації. А частина активістів на момент арешту була зареєстрована в Криму, як от десятки кримських татар, яких останніми роками переслідують на півострові.

«Посвідчення людина має отримувати за місцем реєстрації. Але що робити, наприклад, активісту Володимиру Балуху, який підняв український прапор над своїм будинком у кримському селі? Де отримувати посвідчення? До всього, за цим законопроектом, людина отримує гарантії, коли вже виходить на волю. Але ми маємо підтримувати їх (в’язнів Кремля – ред.), їхні родини уже зараз. Недавно ми допомагали робити передачу в Лєфортово. Вона коштувала Щонайменше 1,5 тис грн. І її вистачить на тиждень. А таких передач бажано відправити щонайменше три на місяць. Родичі постійно шукають гроші на передачі, на адвокатів, на поїздки. Так, частково адвокатів на території Росії оплачує українське МЗС. Однак воно не може оплатити адвокатів на території Криму. До всього, на півострові щонайменше 100 дітей лишилося без батьків – вони за ґратами. А у їхніх дружин немає коштів не те що на передачі, але навіть на те, щоб дітей годувати», – скаржиться Скрипник.

Про проблеми у законопроекті говорили і самі автори законопроекту, зокрема Рефат Чубаров та Ірина Геращенко. Депутати зазначали, що документ потрібно допрацьовувати, аби усунути проблемні моменти. Про це ж говорять і правозахисники. Однак, на їхню думку, правильніше було б відкликати проблемний документ під номером 8205 і внести до Верховної Ради новий, збалансований законопроект, який враховує усі зауваження. За словами Ольги Скрипник, якщо робочу групу створять швидко, то за 2-3 тижні цілком реально відпрацювати адекватний текст документа і прийняти закон до того, як парламентарі розлетяться на канікули. Стриманий оптимізм щодо такого розвитку подій дають слова Ірини Геращенко, яка після зустрічі з громадськістю і родинами в’язнів Кремля заявила: найближчим часом депутати допрацюють більш актуальний і не популістичний варіант законопроекту. А всі альтернативні проекти законів щодо заручників і політв’язнів перший віце-спікер закликає нардепів відкликати.

Станіслав Козлюк  Український тиждень