Експерти КПГ проаналізували законопроект № 7354 і розповіли про його основні ризики та загрози.
5 грудня 2017 року в Верховній Раді України був зареєстрований та включений до порядку денного проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо кримінальної відповідальності за заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України)» за № 7354 . Автори законопроекту № 7354 – народні депутати від «Народного фронту» Антон Геращенко, Андрій Тетерук, Тетяна Чорновіл та Ігор Лапін.
В пояснювальній записці до проекту вказано, що його завданням «є встановлення кримінальної відповідальності за публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України», оскільки «…заперечуючи збройну агресію Російської Федерації до України, причетні до цього особи фактично виправдовують злочинні дії російської влади, спрямовані на порушення територіальній цілісності і суверенітету України, … на знищення України як держави».
Проектом пропонується внести доповнення до Кримінального кодексу України новою статтею 442-1 «Публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України», наступного змісту:
«Стаття 442-1. Публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України
1. Публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України, факту захвату внаслідок збройної агресії Російської Федерації тимчасово окупованої території України в 2014 році, а також виготовлення та розповсюдження матеріалів із таким запереченням –
карається штрафом від трьох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені службовими особами або якщо вони вчинені повторно, –
караються позбавленням волі на строк до п’яти років.»
В першу чергу, експерти КПГ звернули увагу на законопроект через те, що він не враховує реалій окупованих Криму та Донбасу. Сьогодні громадяни України, які проживають в Криму, підлягають кримінальній відповідальності згідно де факто чинному там законодавству РФ за такі висловлювання як: “Крим – Україна”, “окупація або анексія Криму”, “російська агресія” тощо. Їм загрожує до 5 років позбавлення волі за статтею 280.1 Кримінального кодексу РФ “Публичные призывы к осуществлению действий, направленных на нарушение территориальной целостности Российской Федерации”. І такі кримінальні справи вже є (наприклад, справи Миколи Семени та Ільмі Умерова).
Тому більшість мешканців Криму вимушені публічно не говорити про агресію РФ проти України, а в певних випадках, наприклад, на запитання ЗМІ вимушені публічно не визнавати агресії або використовувати інші терміни, що можна суб’єктивно тлумачити як “заперечення факту воєнної агресії”. Запропонований український проект закону цього не враховує та передбачає кримінальне переслідування за це з аналогічною російській санкцією – позбавленням волі на строк до 5 років. На окупованих територіях Донбасу ситуація ще гірше, бо за висловлення, що не влаштовують представників незаконних збройних формувань та незаконних органів де факто влади “ДНР” та “ЛНР”, людину можуть не лише позбавити волі, вона може стати жертвою насильницького зникнення.
КПГ вбачає серйозні ризики для реалізації прав людини у випадку набрання чинності таких змін. Експерт КПГ, адвокат Юрій Гришин зауважує наступне.
По-перше, проект закону не повинен суперечити демократичним стандартам і фундаментальним правам людини або звужувати їх. Наприклад, Європейським стандартам щодо свободи висловлювання (ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
По-друге, диспозиція частини 1 статті 442-1 «Публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України» не відповідають законодавчому поняттю «злочин», в основі якого закладено критерій диференціації юридичної відповідальності особи за правопорушення за характером його суспільної небезпеки (ст.ст.11,12 КК України).
Така позиція має абсолютно алогічний соціально-правовий характер, так як загальновідомо, що в будь-якому суспільстві правопорушення – це соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки.
Всі правопорушення мають ознаки, що дозволяють відрізнити їх від будь-яких інших соціальних явищ. В узагальненому вигляді вони зводяться до того, що правопорушення є винне, протиправне, що завдає шкоди суспільству, діяння правоспособної та дієздатної особи або осіб, що несе за собою юридичну відповідальність, передбачену законом.
Характер суспільної небезпеки – це якісний показник соціальної небезпеки будь-якого правопорушення, який визначає ступінь юридичної відповідальності за його вчинення з боку держави. Саме цей критерій дозволяє виділити в системі юридичної відповідальності фізичної особи злочини і проступки (ст.11 КК України). Автори законопроекту № 7354 необґрунтовано ігнорують такого роду методологічний підхід при конструюванні правових норм, що передбачають юридичну відповідальність осіб за вчинені ними діяння, криміналізуючи усі види публічних заперечень осіб факту воєнної агресії Російської Федерації до України.
З цієї позиції цілком закономірно, що пояснювальна записка до законопроекту не містить достатнього обґрунтування щодо встановлення саме кримінальної, а ні іншої, наприклад, адміністративної або дисциплінарної відповідальності, за публічне заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України.
По-третє, санкцією частини 1 статті 442-1 КК (у редакції проекту) одним з основних альтернативних покарань пропонується передбачити покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, а санкцією частини 2 цієї статті (у редакції проекту) пропонується передбачити основне покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років.
Разом з тим, оцінюючи санкції статті 436-1 КК «Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» (у чинній редакції Кримінального кодексу України), Венеціанська комісія та Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ зазначили наступне:
«Суд з прав людини та Комісія з прав людини ООН вважають неприйнятною навіть загрозу покарання у вигляді позбавлення волі за ненасильницьке вираження поглядів … У справі Murat Vural v. Turkey Європейський суд з прав людини чітко заявив, що, в принципі, «мирні та ненасильницькі форми вираження не повинні піддаватися загрозі покарання у вигляді позбавлення волі»[1].
Суворі, непропорційні покарання, встановлені законом, разом із вищезазначеним браком передбачуваності його положень, можуть призвести до того, що Європейський суд з прав людини назвав «охолоджуючим ефектом», спроможним завдати шкоди реалізації усіма членами суспільства свободи вираження поглядів у цілому та політичних поглядів зокрема.
Наслідком може стати позбавлення людей бажання брати участь у суспільному житті, радше ніж захист гідності жертв та недопущення повернення тоталітарного режиму[2]».
Керуючись вищезазначеною позицією Венеціанської комісії, Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Європейського суду з прав людини експерти КПГ вважають, що встановлення у санкціях статті 442-1 КК (у редакції законопроекту) покарань у виді позбавлення волі на певний строк є невиправданим.
Крім того, на думку, координаторки КПГ Ольги Скрипник, неясно, яким чином така пропозиція співвідноситься з міжнародним гуманітарним правом. Наприклад, офіс прокурора Міжнародного кримінального суду щодо України використовує термін «збройний конфлікт», а не агресія РФ. Також законодавство України вживає термін «проведення антитерористичної операції», а відповідний закон не містить поняття агресії Російської Федерації до України.
Необгрунтована криміналізація висловлювань жодним чином не сприяє мирному подоланню наслідків війни та окупації, а навпаки, загострює соціальну напруженість в українському суспільстві.
З огляду на вищесказане, експерти КПГ впевнені, що народні депутати зобов’язані відмовитися від голосування за законопроект № 7354 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо кримінальної відповідальності за заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України)».
[2] Там само. Пункт 95.
