“Моя позиція – незмінна: я зробив це через незгоду з війною в Україні”. Про це в останньому слові заявив кримський художник та активіст Богдан Зіза на судових дебатах у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону.
Богдан Зіза заявив, що не згоден із кваліфікацією статті “тероризм” і його здивував термін, який запросив прокурор – 18 років.
“Моя позиція незмінна з першого дня і донині: я виступив проти війни в Україні, яка пасивно підтримується більшістю росіян. Моя акція була спробою достукатись до аполітичних громадян, спробою не залишатись осторонь, коли кожного дня гинуть люди. Я зробив це через міркування совісті. Я залишаюсь зі своєю думкою. У своїй акції я закликав виступати за мир, за припинення бойових дій, я не закликав до терактів. Я – українець, і мені болить через те, що відбувається з моєю країною. Саме тому я вийшов на акцію. Але в Росії акционізм прирівнюється к тероризму”, – заявив Богдан Зіза.
“Моєю справою намагаються налякати інших незгодних. Це підтверджує політичний характер справи. Мене били в ФСБ, щоб вибити явку з повинною у потрібному владі формулюванні…Всі ми розуміємо, що йе суд – проста формальність. Вирок буде винесений не по справедливості, а по системі. Закони Росії навіть за вбивство дають менший термін, а я виступав проти вбивств”, – підкреслив Зіза.
“Саме тому я продовжую протестувати навіть з ув’язнення. Повною мірою усвідомлюючи і можливий термін ув’язнення, і як воно може позначитися на моєму здоров’ї та навіть житті. Але чи гідний я свого життя? Чи гідний кожен із нас свого безтурботного життя, коли ми мовчимо, тоді як щодня гинуть невинні люди?
“Це була найстрашніша ніч за весь час. Такого не було ніколи. Я думала, ми помремо. Три ракети “кинджал” пустили і багато “калібрів”. Збивали дуже близько, часто, немов над нашим будинком. Будинок трясло, було кілька вибухів поспіль. Уперше за весь час війни така біла заграва, небо просто біле від вибухів. Є відчуття, що ми в окопі, а не в себе вдома. В один момент я подумала, що все, летить на нас, бо був дуже чіткий звук ракети і потім дуже сильний вибух. Але нам знову пощастило залишитися в живих”.
Це слова моєї сестри з Києва, якій довелося пережити чергову ніч обстрілів міста збройними силами РФ. Коли вранці вона вийшла на вулицю, то виявила, що одна з ракет прилетіла в сусідній житловий будинок. Для багатьох війна, що нині триває — це щось, що відбувається десь там, далеко.
Одного разу співробітник СІЗО мені сказав: “Блін, як набридла ця війна. Як не ввімкнеш ТБ, усе одне й те саме”. На що я йому відповів, що війна ще не закінчилася і нікуди від цього не подітися. А той відповідає, мовляв: “Так-так, це все зрозуміло, просто дорожчає все, машину дорого утримувати”.
Ось у цьому проблема тут, у Росії. Для вас війна, що йде — це невеликі труднощі, які ви намагаєтеся перечекати, живучи своїм звичайним життям, намагаючись уникати поганих новин, водночас по-справжньому не цінуючи таких елементарних речей, як просто прокинутися в теплому ліжку у своїй теплій квартирі та сказати близькій людині “Доброго ранку”.
У той час як у сусідній країні мільйони людей позбавляються своїх будинків, втрачають близьких, руйнуються цілі міста. Кожен день. Така повсякденна реальність для жителів України зараз.
Мій вчинок був криком душі й совісті до тих, хто так само, як і я, боялися, але так само не хотіли й не хочуть цієї війни. Кожен із нас окремо маленька, непомітна людина, але яка може бути почута через гучний вчинок.
Так, страшно. Так, можна опинитися за ґратами, де я сам, звісно, не планував бути. Навіть за ці слова на мене можна завести нову кримінальну справу. Але краще з чистою совістю сидіти у в’язниці, ніж бути безмовною скотиною на волі.
Я також звичайний громадянин своєї країни, але України, який не звик мовчати, коли поруч відбувається беззаконня. Сьогодні тут у цьому акваріумі я не один. Зі мною понад 200 людей. Це українські політичні в’язні, які сидять у російських в’язницях за сфабрикованими справами.
Багато з них — кримські татари, які вкотре стикаються з російськими репресіями. Я сам наполовину кримський татарин і мені боляче від того, що відбувається з нашими народами сьогодні. Безліч українців, які перебувають в ув’язненні лише тому, що вони українці там, де, на думку російської влади, їх бути не повинно.
Людей у російських в’язницях б’ють за українську мову. Навіть не за використання, а лише за те, що вони її розуміють. Мерзотники з адміністрації СІЗО та інших місць, де утримуються наші люди, звертаються до ув’язнених українською мовою, провокуючи їх на реакцію, спонукаючи відповісти або щось зробити, і якщо людина реагує, її б’ють.
Ті, хто як ретельно шукають нацистів в Україні, не розгледіли, як нацизм розвинувся в росії з цим ефімерним “русскім міром”, з яким озброєні люди прийшли до нас, намагаючись стерти українську ідентичність.
Люди в ув’язненні страждають у жахливих умовах. Багато хто похилого віку. Понад 40 осіб мають критичні проблеми зі здоров’ям. Їм не надається належна медична допомога. Люди помирають в ув’язненні Вони не злочинці. Видворіть їх із країни. Навіщо ви їх утримуєте?
Ніякий я не терорист, навіть смішно це вже вимовляти. Я людина моралі і принципів, яка швидше віддасть своє життя, ніж забере чуже. Але навіть своє я не готовий віддати системі ФСВП РФ.
Я оголошую голодування з вимогою позбавити мене громадянства РФ, а також звільнити всіх українських політичних в’язнів. Якщо зі мною щось трапиться в ув’язненні, я хочу, щоб суспільство знало, що це лише тому, що я українець, який виступив проти війни у своїй країні.
А якщо це й останнє моє слово, то лише російською мовою. Це останні мої слова, сказані російською мовою публічно в цій країні, поки тут такий режим… Червоненький…
Я не червоний! Я Багряний!
Я не римую для партера!
І це не рими, це є рани!
Та я не Мельник! Я Бандера!
Мете снігами моє літо
Із батьківщини Симоненка
Я до кінця йду, як Теліга!
І вірю в крила, як Костенко!
Я, Зіза Богдан Сергійович, будучи громадянином України, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, усвідомлюючи наслідки, оголошую голодування, вимогами якого є позбавлення мене громадянства РФ, а також звільнення всіх українських політичних в’язнів з російського ув’язнення та передачею українській стороні.
Також я виступаю проти примусового годування, яке може бути до мене застосовано. Подібні дії прошу вважати тортурами, оскільки будуть виконані проти моєї волі. Прийом їжі буде припинено 10 червня 2023 року”
Нагадаємо, 5 червня прокурор запросив 18 років увʼязнення кримському художнику та активісту Богдану Зізі у сукупності по всім статтям обвинувачення.
Як повідомлялось, ФСБ РФ затримала кримчанина Богдана Зізу 17 травня. Його звинуватили у тому, що він у ніч проти 16 травня облив жовтою та блакитною фарбами вхід до будівлі «адміністрації» Євпаторії.
Богдан Зіза вказував, що слідчий кримського управління ФСБ Олександр Лавров на етапі слідства бив його, загрожував умовами СІЗО і описував, що буде з художником, коли той опиниться в ув’язненні. Крім того, після затримання Зізу силою змусили записати відео.
18 травня «суддя» «Євпаторійського міського суду» Тетяна Ротко заарештувала Богдана Зізу на два місяці за ч. 1 статті 20.3.3 Кримінального кодексу РФ (дискредитація російських збройних сил).
На початку червня рішення «суду» першої інстанції про утримання під вартою Зізи залишила чинним «суддя» «Верховного суду» Криму Олена Спасьонова. До того ж, Богдана Зізу не звинувачували у тероризмі, йому ставили у провину лише ст. 30 ч.3 КК РФ (замах на злочин) і ст. 167 ч. 2 (навмисне знищення чи пошкодження чужого майна). Однак РосФінМоніторинг долучив Богдана Зізу до оновленого «переліку терористів і екстремістів».
А на початку липня додали додаткові статті звинувачення. Тепер його звинувачують у порушенні ст. 167 ч.2 КК РФ (навмисне знищення чи пошкодження чужого майна шляхом підпалу); ст.214 (вандалізм), ст. 205 (терористичний акт).
Наприкінці грудня кримчанину продовжили термін утримання під вартою на півроку.
Зізу етапували до Ростова. Справа Зізи слухається судовою колегією під головуванням Романа Пліско у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону.
