Президент РФ Володимир Путін 27 грудня підписав пакет з трьох законів, що робить умови утримання для засуджених за “екстремістськими” та “терористичними” статтями ще більш жорсткими.
Перший закон запроваджує зміни до статей 58 і 72 RК РФ. Зокрема, тепер засуджені за статтею 205.2 (публічні заклики до тероризму, його публічне виправдання чи пропаганда) частину покарання можуть відбувати у в’язниці. Раніше на цю категорію засуджених така норма не поширювалася, і вони могли відбувати покарання у виправних колоніях. Окрім того, чоловіки, засуджені за статтею 205.5 (організація діяльності терористичної організації чи участь у ній), після ухвалення вироку повинні будуть перебувати у в’язниці не менше року, незалежно від того, скільки часу вони провели у СІЗО.
Другий закон пакету корегує статті 74 та 130 КВК РФ з урахуванням змін, запроваджених першим законом. Ці норми також поширюються й на в’язнів, засуджених за кільком іншими статтями.
Система закладів в Росії, що здійснюють покарання у формі позбавлення волі, складається з колоній-поселень, виховних колоній, лікувальних виправних закладів, виправних колоній загального, суворого чи особливого режиму та в’язниць, в окремих випадках – слідчих ізоляторів. Умови відбування покарання у в’язницях суворіші, ніж у виправних колоніях. Наприклад, ті, хто відбуває термін у в’язниці, не можуть пересуватися територією виправного закладу без конвою, таких людей практично не залучають до робіт. Відповідно до ч. 7 ст. 74 КВК РФ у в’язницях утримуються:
Засуджені за особливо небезпечний рецидив злочину;
Засуджені до позбавлення волі на термін вище п’яти років за скоєння особливо тяжких злочинів;
Засуджені, котрі є злісними порушниками запровадженого порядку відбуття покарання (режиму), переведені з виправних колоній.
Усього в структурі ФСВП на цей момент діє 8 в’язниць. На території Криму таких закладів немає, тобто людей будуть вивозити з Криму до РФ.
На сьогодні у СІЗО утримуються 25 кримчан – фігурантів “справи Хізб ут-Тахрір”, звинувачуваних за ст. 205.5 і 205.2. Якщо їм ухвалять вироки за цими статтями, то відбувати як мінімум частину покарання вони можуть уже у в’язницях.
Утримання українських політв’язнів у в’язницях разом із особливо небезпечними злочинцями може бути великою небезпекою для їхнього життя та здоров’я.
Третій закон запроваджує зміни до статті 73 (місця відбуття позбавлення волі) і 81 КВК (відбуття засудженими до позбавлення волі усього терміну покарання в одному виправному закладі).
Частина 4 статті 73 визначає категорії засуджених, котрі повинні відбувати покарання не в своєму регіоні, а «у місцях, що визначаються федеральним органом кримінально-виконавчої системи». До переліку таких в’язнів серед інших додали людей, засуджених за статтями 205-206, 208-211, а також за статтями 281, 282.1 (організація екстремістської спільноти чи участь в ній), 282.2 (організація діяльності екстремістської спільноти чи участь в ній).
До цієї категорії можуть увійти українські політв’язні, котрих переслідують у “справі українських диверсантів”, “справі свідків Єгови”. Також до цього списку можуть потрапити ті, кого переслідують за участь у кримськотатарському батальйоні або Меджлісі кримськотатарського народу, який в РФ визнали екстремістською організацією.
Дія нових законів може бути застосована до кримчан, котрі отримують вироки за зазначеними статтями після 28 грудня 2018 року, коли набув чинності новий пакет змін.
Зараз за цими кримінальними статтями в Криму звинувачується мінімум шість громадян України:
1 особа у “справі Свідків Єгови”(ст. 282.2 КК РФ);
3 особи у “справі українських диверсантів” (ст. 281 КК РФ);
2 особи у “справі про участь у кримськотатарському батальйоні” (ст. 208 КК РФ).
Переміщення в’язнів у колонії, що знаходяться вдалині від рідної домівки, порушує Європейську конвенцію з прав людини, тому що практично перериваються усі зв’язки з родиною, суттєво обмежується можливість для членів родини відвідувати їх та передавати необхідні продукти та речі. Окрім того, переміщення мешканців окупованих територій на територію держави, що окупує, є порушенням ст. 49 Женевської конвенції від 1949 року “Про захист цивільного населення під час війни”.
