Щоденно від в’язнів Омської колонії вимагають співати російський славень. Українець Євген Панов відмовився від співів і роботи на ворога. Нашим політв’язням, що відбувають покарання в тюрмах агресора за несправедливими звинуваченнями, не дають можливості лікуватися, спілкуватися з рідними, їх фізично й морально принижують. Але вони не здаються, ще й знаходять можливість займатися творчістю. Чи є надія на те, що українські бранці невдовзі повернуться додому?
В’язнів побільшало
Коли у грудні 2017 року відбувся наймасштабніший обмін полоненими (на українську територію із «ДНР» і «ЛНР» повернулися 74 заручники), здавалося, крига скресла. Але спроби визволити інших бранців у 2018 році виявилися безрезультатними, попри сподівання на вибори президента РФ і на Чемпіонат світу з футболу в Росії. Із початку 2019 року теж не вдалося нікого повернути з неволі. До полонених військових та утримуваних Кремлем політв’язнів додалися й українські моряки, захоплені в полон росіянами 25 листопада минулого року в районі Керченської протоки.
Голова ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігор Котелянець нагадав сайту Opinion, що в 2017-му відбувся обмін військовополоненими, які є предметом обговорення Мінських угод. А ось у політв’язнів, цивільних заручників немає жодного переговорного майданчика.
«Якщо не брати до уваги Ахтема Чийгоза й Ільмі Умерова, то останні такі звільнення були в 2016 році, коли повернули Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка, – продовжив пан Котелянець. – Чому не враховуємо Чийгоза й Умерова? Там були особистісні домовленості між Меджлісом і турецьким президентом, а не стільки за сприяння української влади».
«На кінець 2018 року в місцях несвободи знаходилися щонайменше 57 осіб, позбавлених волі через політичні мотиви, – повідомила Opinion Ольга Скрипник, координаторка Кримської правозахисної групи. – До цієї цифри не включили 24 українських військових, бо вони, згідно з міжнародним правом, військовополонені. Ідеться про 22 моряків і двох співробітників СБУ, які знаходяться в Лефортово».
Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров заявив, що нині в тюрмах АРК російські окупанти утримують понад 80 політв’язнів. У РФ очікують на результати президентських виборів в Україні, і навряд чи невдовзі вдасться зрушити з місця питання звільнення полонених. Морякам продовжили арешт майже до кінця квітня, їхні апеляції відхиляють. На чиннику виборів наголошують Ольга Скрипник та Ігор Котелянець. Будь-які успіхи президента України означали б підвищення електоральної підтримки, а Росії це ні до чого.
«Не вважаю, що українська влада зробила все, що могла, – запевнив пан Котелянець. – Ще 8 червня минулого року на зустрічі з родичами Президент пообіцяв нам створити координаційну раду при АП із питань звільнення політв’язнів. На жаль, досі не виконав обіцянку. У той же час Президент обіцяв подзвонити Путіну й порушити це питання. Він зробив це наступного дня після нашої зустрічі, але цього замало. З одного боку, політв’язнів героїзують, і вони вигідні будь-якій владі, доки за ґратами. А коли виходять на волю, то вже немає теми, на якій можна піаритися. З іншого боку, не вважаю, що для влади це пріоритетна тема, хоча справді і Президент, і Ірина Геращенко (уповноважена президента з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі – прим. ред.) щиро цим переймаються, і ми багато підтримки від них отримали».
У нещодавньому інтерв’ю Opinion пані Геращенко вказала на одну з найбільших своїх заслуг – звільнення заручників і закони, пов’язані з підтримкою їхніх родин. Близько 200 людей вдалося звільнити в рамках Мінської групи. А на своїй сторінці у Facebook пані Ірина зазначила, що влітку Порошенко двічі мав розмову з Путіним щодо заручників: «Із пропозицією до РФ звільнити наших політв’язнів із тюрем Росії, усіх наших заручників з окупованих територій. Ми готові негайно передати РФ усіх засуджених росіян-терористів, яких РФ і Путін не визнають і про яких забули. Президент і його команда робили ці пропозиції десятки разів».
13 лютого Ірина Геращенко написала, що на останньому засіданні ТКГ у Мінську українці повторили вимогу негайно звільнити військовополонених моряків без будь-яких передумов. «Ще раз передали РФ пропозицію забрати 25 своїх громадян і запропонували різні формати звільнення: широкий 25 / 25 (росіян на політв’язнів Кремля), і 19 / 72, запропонували кілька інших форматів. Як РФ не готова забрати всіх своїх, запропонували кілька вузьких форматів, аби тільки розблокувати процес – розпочати зі звільнення тих, хто потребує медлікування».
20 лютого у промові до Генасамблеї ООН Петро Порошенко закликав світ подвоїти зусилля для звільнення українських заручників (він повідомив про більш ніж 70 бранців). За словами Президента України, торік наша країна передала РФ 13 пропозицій щодо обміну затриманих. Утім, Росія проігнорувала їх.
Муки в катівнях
До українських бранців у Росії особливе ставлення. Деякі з утримуваних у тюрмах наші громадяни не мають змоги нормально лікуватися, бачитися з рідними, консулами, правозахисниками. Погіршилося здоров’я в одного з наймолодших в’язнів Павла Гриба, про це неодноразово повідомляла Уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісова. Невдовзі Павлу зачитають вирок. На одне з останніх засідань Північно-Кавказького окружного військового суду 18 лютого батько ув’язненого Ігор Гриб просив звернути увагу журналістів. Воно тривало… дві хвилини. Не було ні прокурора, ні перекладача, Павла привезли з підвищеною температурою. Батько ув’язненого вважає, що засідання зірвали навмисне через присутність свідком українського професора Василь Притули, який лікував хлопця з дитинства. Професор знає про реальну хворобу, адже російські медики запевняють, що Павло здоровий.
«Меддопомога потрібна була Павлові ще до його викрадення (російськими спецслужбами в Білорусі – прим. ред.), він постійно вживав ліки, у вересні 2017 року мала бути операція, – розповів Opinion пан Ігор. – За півтора року за ґратами й здорова людина стала б хворою, коли тебе б’ють і принижують. На останніх трьох засіданнях Павло казав, що не може бути присутнім, бо дуже болить живіт. Руки тремтять, порушена координація, можливі симптоми хвороби Альцгеймера. Василь Притула наголошує, що кров не надходить так, як потрібно, до головного мозку, і може розвинутися все, що завгодно. І все це в 20 років».
За словами Ігоря Гриба, жодної комунікації з сином немає. Ідеться про слідчий ізолятор ФСБ із дуже суворим режимом. Мати до Павла їздить, але бачить його лише в залі – ні обнятися, ні спілкуватися їм можливості не дають. Щоправда, у грудні й січні дозволяли побачення за тонованим склом і розмову через телефонну слухавку. Наступне судове засідання заплановане на 4 березня.
Проблеми зі здоров’ям чи не у всіх політв’язнів. Через голодування пройшли Олег Сенцов, Володимир Балух, Олександр Кольченко та інші. Причина – і в небажанні росіян лікувати ув’язнених. Нерідко стан здоров’я українців приховують або видають за задовільний. Серйозні проблеми в жителя Херсонщини, кримськотатарського активіста Едема Бекірова, затриманого російськими силовиками на в’їзді до Криму.
«Стан здоров’я дуже важкий. Бекіров і до ув’язнення мав проблеми: інвалідність, нога ампутована, – пояснила Ольга Скрипник. – Коли він потрапив до СІЗО, то деякий час йому не давали відповідних ліків, можливості зробити перев’язку – він самостійно це робив, що неприпустимо. Потім почалося загострення, бо ліки, які йому давали, суперечили тим, що призначали лікарі, коли був на свободі. За таких умов Бекіров не має бути в СІЗО. У російської влади є всі підстави перевести його хоча б під домашній арешт, але цього не роблять свідомо, що свідчить про політичне переслідування».
Була підозра, що моряка Андрія Ейдера заразили в СІЗО гепатитом В, однак інформація не підтвердилася. Голова постійної делегації ВРУ в ПАРЄ Володимир Ар’єв закликав європейських колег стежити за дотриманням прав українських моряків, визнаних військовополоненими Парламентською Асамблеєю, але не РФ.
«Нещодавно я звертався до них із проханням відреагувати на відсутність медичної допомоги, необхідної пораненим морякам, – повідомив Opinion народний депутат. – І вже потім російський омбудсмен Москалькова спустилася з небес до Лефортово, де тримають наших моряків, і визнала, що їм потрібна допомога. Далі вже стежить Людмила Денісова. Тримаємо питання на контролі. Інша справа, що Росія плює на всі заклики. Тим не менше, для світової спільноти наявність єдиного голосу – підстава, за умови невиконання цих закликів, запроваджувати додаткові санкції».
18 лютого міністри ЄС визначили «азовський пакет» підтримки України. В Європі планують продовжити санкції проти РФ, бо не бачать позитивних кроків з боку Кремля у виконанні Мінських угод. За словами Високого представника ЄС Федеріки Могеріні, впродовж кількох наступних тижнів можуть запровадити нові санкції.
Менше політики
Насторожують переміщення політв’язнів. Володимира Балуха перевозять у різні місця, не повідомляючи рідних і адвокатів. Нині він у СІЗО міста Армавір Краснодарського краю (РФ). Євгена Панова доправили до шостої колонії в Омськ, де восени 2018 року через знущання адміністрації страйкували в’язні.
«У цій колонії щодня примушують співати російський гімн, і не лише громадян РФ. Це приносить неабияке задоволення нелюдам, – розповів Ігор Котелянець. – До Євгена Панова приходила правозахисниця Віра Гончарова, і він попередив її, що не збирається співати. А ще він відмовився працювати на їхніх лісопилках. Поки що комунікації з Євгеном немає, він на карантині. До нього поїдуть адвокати з Москви, а ми спробуємо замовити телефонний дзвінок у найближчі після карантину тижні».
Попри труднощі наші бранці не зневірюються. Павло Гриб прочитав передану йому книжку Семена Скляренка «Святослав» українською мовою. Пише прозу Олег Сенцов. А Роман Сущенко творить картини з чаю, лушпиння цибулі, кетчупу, прального порошку. Одну з них, із зображенням Софійського собору, донька пана Романа подарувала предстоятелю ПЦУ митрополиту Епіфанію. Виставки робіт Сущенка пройшли у Варшаві й Парижі.
Утім, обмін чи звільнення українських бранців усе-таки навряд чи можливі до завершення президентських, а то й парламентських виборів. Путіну, який може розрубати цей Гордіїв вузол, нині це невигідно. Але провокаційні пропозиції надходять.
«Із неочікуваною пропозицією стати посередником на переговорах за формулою “всі проти всіх” на прес-конференції виступив Віктор Янукович, – зазначила Opinion Ольга Курносова, російська політикиня в еміграції. – Зрозуміло, це ініціатива Кремля, і Янукович лише транслює її. Кремль намагається й сам отримати політичні дивіденди від обміну. Це найбільша складність, із якою доведеться зіштовхнутися Петру Порошенку. Лише Ірина Геращенко прокоментувала пропозицію Віктора Януковича, інших коментарів не бачила. Подивимося, чи зіграє це на руку комусь із зацікавлених Кремлем кандидатів під час виборчої президентської кампанії. Може, це станеться під час парламентської кампанії. Дуже неприємна ситуація для України, саме тому Кремль її й створює».
«Найдієвіший шлях вирішити питання – виграти вибори нинішній владі й показати Путіну, що Україна не звертає зі свого шляху, – наголосив Володимир Ар’єв. – У Росії сподіваються на те, що Україна поміняє вектор, і наступна влада буде як мінімум м’якшою. Тому Україна має протистояти російській експансії і спробам нав’язати їй майбутнє, яке бачать у Кремлі. Інакше нас не будуть поважати. Нині вся ця історія поставлена на паузу саме через вибори, на яких Кремль розраховує отримати лояльних осіб, які можуть хіхікати або ставати на коліна. Тому доля наших бранців залежить і від вибору громадян України на президентських і парламентських перегонах».
Не лише політичними методами можна повертати з неволі полонених військових і політв’язнів. Треба змінювати формат переговорів. Вони мають перейти з політичної площини в гуманітарну. Треба відходити від емоцій і звинувачень, а зосередитися на суті проблеми й пошуку притомних шляхів виходу з неї. Залучати фахівців із-за кордону.
«Не допускати до переговорів політиків; це мають бути професійні конфліктологи, фахівці безпекової сфери, – переконаний Ігор Котелянець. – Саме політизованість питання заважає домовитися. Коли високопосадовець, хай би як він переймався долями політв’язнів, починає дуже емоційно вимагати, то це гра не на користь в’язнів, а на електорат, якому подобається, коли агресора називають лайливими словами. Деякі європейські політики під час зустрічей неофіційно говорили, що насправді це питання не таке вже й важке, і можна було б домовитися, у випадку більшої зацікавленості української сторони».
Текст: Віктор Цвіліховський
