Україна прагне використовувати переговори у Мінську також і як майданчик у процесі звільнення політичних в’язнів Кремля. Наскільки це реалістично розбиралися журналісти видання Deutsche Welle
Акція у Києві на підтримку українських політв’язнів (Архівне фото Deutsche Welle)
Від початку переговорного процесу у Мінську ставлення сторін до цього майданчика було вельми скептичним. Проте у Києві і надалі покладають чималі сподівання на ефективність роботи Тристоронньої контактної групи (ТКГ), що зустрічається у Мінську, і до складу якої окрім України та Росії також входять представники непідконтрольних районів Донецької та Луганської областей. Окрім безпекових і гуманітарних питань, ТКГ обговорює, зокрема, і проблему обміну полоненими.
Схоже, що тепер Україна сподівається навіть розширити спектр обговорюваних у Мінську питань. Зокрема, перша заступниця голови Верховної Ради України та представниця України в гуманітарній підгрупі мінської контактної групи Ірина Геращенко цього тижня заявила, що Україна готова передати Росії понад 20 її громадян, “які воювали на Донбасі чи були причетні до злочинів проти територіальної цілісності та суверенітету України”. Нині вони відбувають покарання в українських тюрмах.
Вона також додала, що Україна готова віддати Російській Федерації цих людей, “але в обмін на українців – Сущенка, Сенцова, Кольченка, Гриба, Карпюка, Клиха, Панова та інших політв’язнів, зокрема кримських татар”. Саме цю позицію озвучила українська сторона на черговій зустрічі Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з врегулювання конфлікту на Донбасі, що відбулась у Мінську 4 квітня.
Раніше на подібних зустрічах велися переговори виключно щодо звільнення з полону військових та цивільних, які були захоплені у зоні конфлікту на Донбасі. Тож питання обміну українських політичних в’язнів в Росії, які безпосередньо не мають відношення до збройного протистояння на Донбасі, порушують уперше.
Спроба пожвавити процес звільнення
За словами Ірини Геращенко, така пропозиція була висунута українською стороною з метою пожвавлення процесу обміну полоненими та звільнення українських в’язнів із тюрем у Росії, яких утримують з політичних мотивів.
Адже, на відміну від обміну на Донбасі, що відбувся у грудні торік, останній прямий обмін між Росією та Україною через помилування був ще у червні 2016 року. Тоді до України повернулися Юрій Солошенко та Геннадій Афанасьєв, а місяцем раніше – Надія Савченко. Досі до кінця не встановлено, за якою процедурою відбулося звільнення засуджених російським судом лідерів кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова за посередництва Туреччини у листопаді 2017 року.
Керівниця Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник теж схвально реагує на намагання української сторони порушити питання обміну ув’язнених. “На сьогодні досі не існує жодного міжнародного майданчика, де б обговорювалося дотримання прав людини у Криму чи звільнення політичних бранців. Проблема у тому, що мінський формат взагалі не включає у себе розгляд питання Криму”, – зауважує Скрипник. Проте, за її словами, з точки зору міжнародного гуманітарного права, ув’язнених у Криму людей можна вважати жертвами міжнародного збройного конфлікту.
Доля політв‘язнів вирішується у Кремлі
Попри озвучену Україною пропозицію у Мінську, сама Ірина Геращенко зазначає, що наразі не йдеться про такий обмін. “Ми говорили про готовність української сторони передати 23-х росіян. Але для цього потрібна й воля, й готовність РФ, якої на сьогодні немає”, – зазначила Геращенко.
На думку правозахисників, додатковий негативний вплив на процес обміну мають два фактори: вислання українських дипломатів з Росії та арешт Надії Савченко в Україні.
Серед 13 дипломатів, яких вислали з Росії у зв’язку зі справою про отруєння подвійного агента Сергія Скрипаля в Англії, було шість представників України в Москві та п’ятеро з консульства у Ростові-на-Дону – двох російських міст, де відбувається найбільша кількість судів над політв’язнями з України. Це значно погіршить рівень захисту прав українців, що перебувають у місцях неволі в РФ, побоюються експерти. “Звісно, звільнення українців не залежить від консулів. Звільнення політв’язнів Кремля залежить виключно від Путіна”, – переконана Ірина Геращенко.
З тим, що рішення про обмін здебільшого залежіть саме від волі російського президента, погоджується і Марія Томак. “Тому, радше, питання не у тому, чи є мінський формат правильним для обговорення цього питання, а у тому – чи варто обмежуватися лише Мінськом, і не шукати якісь альтернативні шляхи?” – запитує вона і припускає, що корисним могло б стати залучення міжнародних партнерів, як це було у випадку із участю президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана у звільненні Умерова та Чийгоза.
Сподівання на Німеччину
Про важливість залучення Україною міжнародних партнерів до переговорів з Росією наголошує і Ольга Скрипник. “Діалог між Петром Порошенком та канцлеркою Німеччини Анґелою Меркель (Angela Merkel) про долю кримчанина Володимира Балуха – це добрий знак у цій справі. Адже пані Меркель – одна з тих політиків, що мають реальний вплив на Росію”, – вважає Скрипник.
Проте, на її думку, тут є і певні ризики, пов’язані з політизацією мінського процесу загалом. “Наприклад, звільнення полонених пов’язано з проведенням виборів на непідконтрольних територіях Донбасу. Так само може бути й з кримськими “політв’язнями” – Росія може висунути певні політичні вимоги в обмін на звільнення цих людей”, – зауважує правозахисниця.
Наступне засідання ТКГ у Мінську відбудеться 18 квітня, де українська сторона планує продовжити переговори обміну бранців.
