Правозахисники у Києві презентували доповідь “Ситуація з правами людини в Криму за сім років окупації”, у якій представили масив інформації про порушення прав людини за сім років тимчасової окупації Росією Криму.
Доповідь підготовлено Домом прав людини Крим, до якого входять Кримська правозахисна група, Регіональний центр прав людини, Центр громадянської просвіти «Альменда», Центр прав людини ZMINA.
Доповідь показує в динаміці ситуацію з правами людини за 7 років окупації Криму за основними групами прав: громадянські і політичні права й економічні, соціальні та культурні права. Підсумовує загальну картину життя півострову в окупації з точки зору міжнародного права прав людини.
Доповідь містить аналіз дій Російської Федерації як держави-окупанта щодо її зобов’язань з охорони, дотримання і забезпечення прав людини на тимчасово окупованій нею території кримського півострова.
“Ця доповідь орієнтована і на працівників політичної, дипломатичної сфери, які впливають на ситуацію та рішення, пов’язані з Кримом, оскільки вона дає можливість зрозуміти, що відбувалось протягом цих семи років в окупованому Криму саме з точки зору прав людини. Крім того, ця доповідь аналізує дії РФ з точки зору міжнародних документів, які Росія, яка є учасницею цих документів, постійно порушує. Наприклад, порушуються права, закріплені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській Конвенції про права людини. Всі факти, зібрані у доповіді, підтверджені роботою правозахисних організацій, кожен розділ має посилання на іншу аналітичну доповідь, де можна найти більш розширену інформацію”, – розповіла голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
Як наголосили правозахисники, політика РФ в окупованому Криму характеризується, зокрема, насильницькіми зникненнями, свавільними арештами, повною відсутністю поваги до людини, до її особистого й сімейного життя, викоріненням будь-яких форм і проявів інакомислення, свободи слова й вираження поглядів, непередбачуваною політикою щодо приватних власників, мілітаризацією і централізацією освіти, споживацьким ставленням до природних і людських ресурсів і нехтуванням культурною спадщиною.
“Попри всебічну і майже одностайну підтримку України в її боротьбі проти окупації Криму з боку міжнародної спільноти, на превеликий жаль, станом на сьогодні всі злочини проти прав людини в Криму залишаються нерозслідувані, а винні в їх скоєнні не притягаються до відповідальності. Судові скарги, подані Урядом і громадянами до різних міжнародних судових органів майже з найперших років окупації Криму, залишаються ще нерозглянутими. Міжнародні моніторингові місії не допускаються Росією на територію Криму”, – йдеться у доповіді.
У аналітичному документі йдеться про те, що наступні події й явища характеризують реальний стан дотримання громадянських і політичних прав протягом семи років окупації Криму:
- насильницькі зникнення проукраїнських активістів, які розпочались з перших днів окупації та тривають і понині;
- свавільні арешти активістів, журналістів, національних і релігійних лідерів;
- тиск на суддів і адвокатів;
- розширення кола противників держави-окупанта;
- масове застосування російського антитерористичного і антиекстремістського законодавства для боротьби з проукраїнським рухом проти окупації;
- утиски мусульманської релігійної громади, Православної церкви України та інших релігійних організацій в Криму;
- фактична ліквідація свободи слова на півострові;
- критичне обмеження права на свободу об’єднань і мирних зібрань;
- депортація громадян України з Криму;
- висилка українських в’язнів з Криму у віддалені регіони РФ;
- генерування потоку ВПО;
- примусовий призов громадян України до російської армії тощо.
За умов катастрофічного звуження громадського й політичного простору на півострові шансів на повноцінну реалізацію економічних, соціальних і культурних прав у мешканців окупованого Криму майже немає. Відповідно, основний наступ в цій сфері держава-окупант здійснила на:
- реалізацію права власності українських громадян в Криму;
- освітній процес, який в умовах окупації перетворився на інструмент пропагандистської політики держави-окупанта і одночасно засіб викорінення зв’язків Криму з усім українським;
- екологію, порушивши баланс екосфери регіону внаслідок використання всіх без винятку унікальних і важко відновлювальних природних ресурсів півострова;
- охорону здоров’я, знехтувавши впровадженням необхідних заходів для боротьби з COVID-19;
- культуру, заборонивши майже всі не проросійські «прояви» культури в Криму і культурну спадщину, за злочинним умислом або через недбальство знищуючи найцінніші об’єкти культурної спадщини Криму.
