У світлі збройної агресії Росії проти України актуалізується потреба у правовому реагуванні на інформаційні злочини, зокрема — заклики до геноциду. Новий аналітичний звіт Кримської правозахисної групи “Злочини інформвійни” підкреслює, що публічні висловлювання з ворожою риторикою проти українців мають ознаки прямого й неприхованого підбурювання до знищення національної групи “українці”, тобто підпадають під юридичне визначення геноциду. Психолінгвістичний аналіз демонструє, що культурні й мовні маркери цих висловлювань не залишають сумнівів у їхній цілеспрямованості. Про йе йшла мова під час панельної дискусії “Як притягнути російських пропагандистів до відповідальності за заклики до геноциду українців?” в рамках фестивалю Демократичного тижня Карпатського моря.
У дискусії взяли участь Ірина Сєдова – журналістка-розслідувачка, дослідниця Кримської правозахисної групи, Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи та Анна Микитенко – юристка, незалежна консультантка з питань міжнародного кримінального і міжнародного гуманітарного права.
Правозахисниці розповіли, що звіт фіксує значну аудиторію, охоплену комунікацією через соціальні мережі, месенджери та інші онлайн-майданчики. Автори закликів — здебільшого особи з відомими політичними й громадськими позиціями, що додає ваги питанням про політичну відповідальність. Водночас, відсутність ефективних міжнародних механізмів притягнення до відповідальності за такі злочини підкреслює розрив між нормами міжнародного права та реаліями їхнього застосування.
Основними перешкодами для юридичної кваліфікації та притягнення до відповідальності є:
- нечітке визначення терміну “пропаганда війни” в міжнародному праві;
- обмеженість практики Міжнародного кримінального суду;
- відсутність єдиного підходу до трактування закликів до геноциду в цифрову епоху.
До 24 жовтня 2024 року публічні заклики до геноциду вважались нетяжким злочином за українським Кримінальним кодексом, що ускладнювало переслідування винних. Однак, після ратифікації Римського статуту та внесення змін у ККУ, такі злочини стали тяжкими й безстроковими з точки зору давності.
Заклики, здійснені з-за кордону, особами без громадянства або іноземцями, часто виходять за межі української юрисдикції, особливо в умовах неурегульованості статусу інтернет-простору. Ще однією серйозною проблемою залишається доведення спільного умислу між автором заклику та виконавцями злочинів, а також причинно-наслідкового зв’язку між мовою ворожнечі та конкретними діями.
Звіт формулює низку пропозицій до урядів, міжнародних організацій і наукової спільноти:
- криміналізувати національно й міжнародно публічні заклики до геноциду, агресії та злочинів проти людяності;
- чітко визначити поняття «пропаганда війни»;
- впровадити моніторинг шкідливого контенту в мережі;
- проводити міждержавний обмін досвідом щодо виявлення й переслідування осіб, що поширюють мову ненависті;
- створити міжнародні механізми притягнення до кримінальної відповідальності за системне поширення закликів до геноциду.
“Сучасна війна є не лише збройним, а й інформаційним протистоянням. У цьому контексті правова кваліфікація інформаційних злочинів, зокрема — закликів до геноциду, стає критично важливою для захисту прав людини та відновлення міжнародної справедливості. Український і міжнародний правопорядок мають адаптуватися до цифрової реальності, щоб ефективно реагувати на загрози глобального масштабу“, – підкреслила Ірина Сєдова.
Як відомо, 28 квітня у Трускавці стартував ІІ Фестиваль Демократичного тижня Карпатського моря — міжнародна ініціатива, що об’єднує лідерів громад, міжнародних партнерів та активістів довкола тем демократії, безпеки та відновлення.
