Російське радіо і ТБ віднедавна мовить на півдні Херсонщини. Чому саме так відбувається і як Україна вирішує цю проблему розбиралися журналістка Тетяна Курманова та дослідниця КПГ Ірина Сєдова.
У США незаконне вторгнення в ефір вважається кримінальним злочином, у Франції програми можуть закрити без рішення суду, якщо є підозра, що вони впливають на суспільство, діючи в інтересах іноземних держав. Вторгнення в ефір майже всюди регулюється на національному рівні: накладаються штрафи, застосовуються санкції. Наприклад, Литовська Республіка стала першою країною Європейського Союзу, яка заборонила російський телеканал “РТР-Планета” через порушення норм Директив про аудіовізуальні медіапослуги. Тим часом британський медіарегулятор визнав мовника “Russia Today” винним у порушенні британського кодексу телерадіомовлення. Велика Британія і Польща домовилися про створення спільного підрозділу для протидії російській дезінформації. Водночас в Україні вже сім років іде війна, і на її інформаційному фронті нам немає чим пишатися.
Адже російські пропагандистські канали мовлять не лише на окупованих територіях, а й у районах, прилеглих до лінії розмежування або адмінмежі. Так, експерти Кримської правозахисної групи виявили вісім населених пунктів на Херсонщині, де в доступі немає жодного сигналу українського телебачення, натомість російське телебачення доступне в добрій якості.
Про те, чому досі Україна програє інформаційну війну на технічному рівні й що можна зробити, щоб покращити ситуацію, читайте в матеріалі видання Zmina.
Чому мешканці Херсонщини та підконтрольного Донбасу змушені дивитися російські канали
“Ми програли інформаційну війну. Я постійно перебуваю на територіях Донецької та Луганської областей, я перевірив, що дивляться люди на прикордонних територіях. В ідеальній якості жителі Донецької і Луганської областей на підконтрольній Україні території дивляться такі канали: “Новоросія”, “Мир-24”, “Звєзда”, НТВ, Перший республіканський, “Росія-1”, ТВЦ, Перший російський, “Рен ТВ”, ТНТ, “Оплот”, “Оплот-2”, “Уніон” та ін. І я вже не кажу про окуповані території. Кому ми протидіємо? Хочу нагадати, що саме з інформаційної агресії почалася війна. На жаль, за сім років ми не зрозуміли, що інформаційний простір украй важливий. Ми цьому досі не почали системно протидіяти“, – заявив на комітетських слуханнях у квітні голова Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АРК Дмитро Лубінець.
Водночас не кращою є ситуація і в районах України, що межують з окупованим Кримом. Так, у грудні 2020 року монітори Кримської правозахисної групи, яка проводить моніторинг радіо- та телеефіру на півдні та півночі Херсонщини, зафіксували сигнал FM-радіостанцій лише в 7 з 19 населених пунктів області. У березні цього року українське радіомовлення було доступне вже в 13 населених пунктах з того самого списку.
Утім, як і раніше, неможливо було почути українські FM-радіостанції щонайменше в шести населених пунктах – Солоне Озеро, Єрмакове, Придорожнє, Зарічне, Джанкой, Овочеве. Тут на українських радіочастотах транслюють власні програми російські FM-станції.
Ситуація з перекриттям українського телесигналу російським у цьому регіоні теж загрозлива. За результатами останнього моніторингу КПГ, у восьми населених пунктах на півдні Херсонщини наразі доступні тільки російські телеканали.
Правозахисники проводили моніторинг у 21 населеному пункті на півдні Херсонської області, використовуючи портативний телевізор 12V, приставку Т2 й антену зі стандартним посиленням сигналу (“Хвиля-2”).
Зокрема, у таких населених пунктах, як Новомиколаївка, Іванівка, Строганівка, Павлівка, Григорівка, Олександрівка, Хорли та Роздольне, монітори засканували від 10 до 20 російських телеканалів і жодного українського. Серед російських каналів найчастіше зустрічаються “Россия-24″, “Россия-1”, “Звезда”, ТНТ, “Рен TВ”, НТВ, СТС, “Пятница”.
Водночас якість мобільного інтернету українських операторів у деяких селах незадовільна. Через це українці, які мешкають у цьому регіоні, фактично позбавлені нормального доступу до українського інформаційного поля. У російському ж переважають пропагандистські наративи: розпалення ворожнечі та знущання з української ідентичності, очорнення кримського Меджлісу та мусульман загалом.
Схожою є ситуація з українським мовленням на територіях Донецької та Луганської областей. Наприклад, наш співрозмовник – полковник, експерт з інформаційно-психологічних спецоперацій – розповідає, що під час служби в ЗСУ активно досліджував це питання:
“На Донбасі є місцини, де присутній тільки російський сигнал. Тому що російський сигнал просто сильніший. На початку війни окупанти на Карачуні завалили телевежу. Потім наші її встановили з помпою, але вона не покривала потрібної площі. Для того щоб боротися з цією загрозою, наразі немає політичної волі. По-друге, це дуже витратно. Фактично, якщо їхній передавач стоїть вище, ніж наша глушилка, від неї користі немає. Треба робити нові вежі, а вони дорого коштують”.
Тим часом, за словами Дмитра Лубінця, у розпорядженні так званого “міністерства інформаційної політики ДНР” є сім телеканалів з широкою географією покриття. Також цьому відомству підпорядковується “державна телерадіокомпанія ЛНР”, яка об’єднує всі основні ЗМІ й охоплює один телеканал, “Луганськ 24”, та три радіостанції.
“Усі названі медійні ресурси створено на базі обладнання та частот телерадіоканалів України, які діяли до окупації. Це дає їм можливість мовити на нашу територію Донецької та Луганської областей. Очевидно, що це дуже потужний ресурс для ведення антиукраїнської політики та промивання мізків. Що ж робимо ми за фактом. А ми практично залишили мешканців цих територій без безоплатних українських телеканалів. У січні 2019 року чотири медіагрупи закодували сигнал своїх телеканалів на супутниках, і тепер жителі Донецької та Луганської областей, зрештою, як і жителі Криму, дивляться безкоштовні російські канали“, – констатує Лубінець.
Як відомо, одним з перших кроків, які зробила Росія на окупованих територіях, було захоплення радіотелевізійних передавальних центрів, блокування роботи загальнонаціональних ЗМІ, увімкнення трансляції російських пропагандистських каналів. У Криму це відбулося за один день – 6 березня 2014 року. А вже до кінця місяця росіяни повністю відімкнули аналогове мовлення, а на звільнених частотах почалася трансляція тільки російських каналів.
Перший заступник керівника прокуратури АР Крим та м. Севастополя Віталій Секретар зазначає, що українські телерадіоорганізації тоді зазнали великих збитків:
“Під час досудового розслідування ми встановили, що втрата державного бюджету через несплачений збір за продовження ліцензій захоплених частот – 503 частотних об’єкти – перевищила 18 мільйонів гривень, доступ до українського кабельного телебачення втратили всі абоненти, а їх було не менш ніж 200 тисяч. Загальна сума втрат того ж Радіотелевізійного передавального центру АРК була 160 мільйонів гривень, втрати Українського державного центру радіочастот – понад 25 млн грн. А приватні провайдери, українські радіостанції, телеканали втратили більш ніж 343 мільйони гривень”.
По суті, вважає представник прокуратури, Росія окупувала українські ФМ-частоти, які належать державі. А захоплення на окупованій території власності країни без необхідної потреби є воєнним злочином. Захоплення такої власності на неокупованій території – ще один доказ агресії.
“Якщо дивитимемося на Четверту Женевську конвенцію (ст. 147), а також на Гаазьке положення 1907 року, вони кажуть про заборону широкомасштабного знищення та привласнення майна, незалежно від форми його власності. Ми кваліфікуємо такі дії за частиною 1 статті 438 ККУ (“Порушення законів та звичаїв війни”) – як воєнний злочин. Тобто на національному рівні ми притягуємо до відповідальності за фактом захоплення майна, крім того, використовуємо міжнародний механізм у сфері нашої компетенції – повідомлення до Міжнародного кримінального суду”, – каже Секретар.
Що можна зробити, щоб протистояти захопленню телеефіру та інформаційній експансії
В Україні наразі налічується щонайменше 11 відомств, які мають вплив на інформаційний простір. Ця міжвідомча розпорошеність управлінських функцій і ресурсів в умовах війни призводить до того, що нагальні проблеми інформаційної сфери ефективно не розв’язуються вже сьомий рік. Україна досі не спромоглася відновити потенціал втраченої на окупованих територіях теле- та радіоінфраструктури, зокрема спорудити достатню кількість нових висотних веж та наростити висоту тих, що діють.
Ми поспілкувалися з трьома інженерами та двома керівниками телерадіоорганізацій, які побажали залишитись анонімними. Вони виокремили наявні проблеми з мовленням уздовж українських кордонів, не зачіпаючи питання якості контенту та мови ведення ефіру. А також сформулювали чотири кроки, реалізація яких дозволить ефективно протистояти інтервенції російського мовлення в районах, що межують з окупованими територіями.
Нижче наводимо перелік цих кроків та відповіді державних інституцій про те, що вони вже зробили в цьому напрямі, що планують зробити найближчим часом, а також які для цього потрібні ресурси та рішення влади.
1. Нарощувати технологічне забезпечення українського мовлення на лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями, а також на кордоні з Росією, Білоруссю, Молдовою
Наші співрозмовники вважають, що Україні конче потрібно підсилювати покриття радіосигналом прикордонних територій.
“Наприклад, у нас навіть в “Армії ФМ” немає покриття у всій країні. Проте Росія по лінії кордону побудувала мережу “Весті ФМ”, яка мовить навіть у глибині Чернігівської області, на Херсонщині. Звісно, щось розбудовується, проте цього замало. Потрібно підіймати вище передавачі й збільшити потужність мовлення. Зараз висота веж на кордоні з Кримом – 200 метрів. А російська вежа в Красноперекопську все забиває. У росіян потужність 5 кВт. А в нас 200 Вт”, – каже один з них.
У відповіді на інформаційний запит видання ZMINA Національна рада з питань телебачення і радіомовлення повідомляє, що в період з 2016 до 2018 року Україна побудувала поблизу кордонів з окупованими територіями чотири нові радіопередавальні вежі та збільшила висоту ще однієї. Але всі вони справді нижчі за 200 метрів.
Так, встановлена у 2016 році на горі Карачун поблизу Краматорська радіотелепередавальна станція (РТПС) заввишки 184 метри забезпечує покриття прилеглих територій сигналом у радіусі близько 63 км. На сьогодні з вежі здійснюється мовлення п’яти радіостанцій, трьох аналогових та дев’яти цифрових телеканалів.
У 2017-му Україна побудувала нову радіотелепередавальну станцію заввишки 134 метри в селі Бахмутівка Новоайдарського району Луганської області. Як зазначили в Нацраді, з цієї вежі на населені пункти вздовж лінії зіткнення мовлять 12 радіостанцій, три аналогових та 10 цифрових телеканалів. А зведена у 2018 році 190-метрова вежа в місті Гірник Донецької області транслює мовлення 12 радіостанцій, чотирьох аналогових та 12 цифрових телеканалів.
Також Україна підвищила до 130 метрів телекомунікаційну вежу в смт Чаплинка Херсонської області.
Вежа-передавач у Чаплинці в процесі реконструкції. Фото: СуспільнеЦього року Україна планує добудувати нову 150-метрову радіотелевізійну вежу в селищі Комишуваха Луганської області. Для мовлення з цієї вежі прораховано вісім радіочастот, три аналогових та два цифрових канали.
Утім, у Нацраді погоджуються, що сьогоднішніх потужностей не досить для покриття всіх так званих білих плям на Херсонщині.
“До 2014 року так було розплановано мовлення, що частину півдня Херсонської області накривало сигналом з Криму (так зручніше було у зв’язку з рельєфом, технічні нюанси). Після окупації ці передавачі росіяни перепрофілювали, і вони почали транслювати на материкову територію України, на Херсонську область уже російські канали. Спочатку це був аналоговий сигнал, потім цифрове мовлення”, – заявив представник відомства в Херсонській області Сергій Мовчан в інтерв’ю інформагентству Укрінформ.
За його словами, наразі лише близько 70% території області покрито цифровим сигналом.
Розв’язати цю проблему має створення сьомого загальнонаціонального мультиплекса (МХ-7). Філія Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення на Херсонщині планує задіяти дев’ять антенно-щоглових споруд зі встановленням на них цифрового передавального обладнання, що, за словами Мовчана, збільшить відсоток покриття цифровим сигналом області в рази.
2. Поновити радіомовлення на середніх хвилях та забезпечити державну підтримку мовників, які будуть готові працювати на таких хвилях
“Мовлення на середніх хвилях, від якого Україна поступово відмовлялася, в умовах війни може довести свою ефективність, бо це мовлення не так просто заглушити, як звичайні ФМ-хвилі. Звісно, це дорогий процес, необхідне спеціальне обладнання, тільки година мовлення на такому передавачі коштує декілька тисяч гривень. І це серйозна зміна сітки мовлення, форми контенту, тому без держпідтримки тут теж не обійтись”, – ділиться спостереженнями представник медіаринку.
Водночас у відповіді на інформаційний запит Нацрада повідомляє, що наразі на підставі дозволів на тимчасове мовлення в країні ведеться АМ-мовлення тільки на двох частотах: Українське радіо на частоті 0,873 МГц у місті Часів Яр Донецької області та Радіо Крим.Реалії на частоті 648 кГц.
У Нацраді додають, що на початку цього року Радіо Крим.Реалії збільшило потужність із 10 до 25 кВт, що дозволило радіостанції покрити сигналом майже весь Крим.
3. Не дотримуватись обмежень потужності передавачів на прикордонних територіях в умовах постійних порушень таких обмежень з боку Російської Федерації
“Необхідно розглянути питання усунення обмежень потужності передавачів на прикордонних територіях, принаймні тих, що межують з Росією, Білоруссю. Крім того, УДЦР не повинна узгоджувати частотні присвоєння з РФ в умовах війни, бо наразі ми виконуємо міжнародні зобов’язання, а Росія – ні”, – вважає інший співрозмовник видання.
Зі свого боку Український державний центр радіочастот (далі – УДЦР), відповідаючи на питання з інформзапиту про те, чи вносилися змін до порядку частотних присвоєнь через військову агресію, повідомляє, що наразі тільки Україна продовжує виконувати міжнародні зобов’язання. “Узгодження” (коректніше – міжнародна координація) радіочастотних присвоєнь проводиться відповідно до Конвенції Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ). Це спеціалізована установа ООН у галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Україна є членом МСЕ з 1947 року. Згідно зі статутом МСЕ, держави-члени організації не мають змінювати характеристики своїх станцій або вводити в експлуатацію нові, не отримавши згоди інших держав-членів.
В УДЦР наголошують, що всі присвоєння радіочастот на окупованих територіях зберігаються виключно за Адміністрацією зв’язку України. Проте, як говорять учасники ринку, РФ продовжує порушувати міжнародні зобов’язання і використовує захоплені частоти для пропагандистських каналів.
Частотні присвоєння повинна замовляти Нацрада. І з початку окупації до березня 2021 року фахівці УДЦР на замовлення Нацради прорахували 314 радіочастот, зокрема 194 – для аналогового звукового мовлення, 53 – для аналогового телевізійного мовлення та 64 – для цифрового наземного телевізійного мовлення України на вищезазначених територіях.
На цей час на територіях з особливим режимом мовлення використовується більш ніж 500 радіочастот, але тут рахуються і частоти, виділені до початку війни.
4. Ухвалити нормативні акти, які дозволять зменшити фінансове навантаження (спрощення оподаткування тощо) на мовників, що мовлять на окуповані території
“Зараз мовлення повністю оплачують самі мовники. А це неправильно. Держава повинна збільшити потужності. Мовникам потрібно регулярно проводити частотний моніторинг, платити великі податки на частотний ресурс. Держава повинна взяти на себе фінансування цього всього. Назвати це, наприклад, захистом інформоборони. Щоб не брати на прикордонних територіях гроші з мовників за це все. Зробити їм пільги на оплату електроенергії для передавачів. Зменшити податок на використання частот, які межують з окупованими територіями. Зробити пільги на ввезення іноземних передавачів для забезпечення такого мовлення. Здешевити сертифікацію цих передавачів. Залишити тільки операційні платежі, без яких не можна обійтися мовнику, тобто максимально скоротити витрати.
Крім того, щоб збільшити сталість незалежних мовників, які мовлять на Донбасі, українська влада має надавати таким станціям можливість мовити у великих містах, де можна продавати рекламу і заробляти кошти. Рекламний ринок на Донбасі зараз є бідним, і ті мовники, які там мовлять, мають диверсифікувати джерела свого фінансування, зокрема заробляючи на частотах у великих містах”, – висловлює побажання учасник медіаринку.
Як повідомляє у відповідь на інформзапит Нацрада, у 2016 році Кабмін погодив зменшення розміру ліцензійного збору в районі проведення антитерористичної операції на 70%.
Крім того, Кабмін розробив проєкт постанови, згідно з яким цю знижку можна буде застосувати і для ефірного аналогового радіомовлення та багатоканального телевізійного мовлення (цифрове ефірне телебачення).
Цей проєкт постанови під назвою “Про внесення змін до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, визначення розміру плати за переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги” наразі винесений Міністерством культури та інформаційної політики на громадське обговорення. Зауваження до нього приймаються до 23 травня 2021 року
Крім того, в Нацраді зауважили, що дозволи на тимчасове мовлення на територіях з особливим мовленням (які мовники переоформлюють раз на рік) наразі оформлюються безкоштовно.
Тим часом усі учасники ринку, з якими ми поговорили, впевнені, що без ефективної діяльності держави на прикордонній території, особливо в умовах ескалації, не обійтися. Бо це дуже небезпечно. Мовникам необхідна державна підтримка.
Про це багато говорили й під час нещодавніх комітетських слухань у ВРУ “Забезпечення стабільного українського мовлення на тимчасово окуповані та прикордонні території України”. За результатами цього обговорення розробили рекомендації, які мають бути напрацьовані в “дорожню карту” невідкладних правових, організаційних, фінансових, інфраструктурних заходів, як кажуть, “з відновлення інформаційного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях”.
Але коли саме черговий круглий стіл переросте в реальні дії, поки невідомо. Тим часом просто згадаємо, що в держбюджеті України на здійснення заходів у сфері захисту національного інформаційного простору у 2021 році закладено приблизно 50 мільйонів гривень. А, згідно з даними відкритих джерел, Росія лише офіційно з федерального бюджету “на підтримку ЗМІ” закладає 102 мільярди рублів, тобто близько 38 млрд гривень.
Тетяна Курманова, Ірина Сєдова для видання Zmina
