За п’ять років окупації Криму українські правозахисні організації задокументували понад 300 випадків порушення свободи слова і прав журналістів в окупованому Криму. Це погрози і напади, незаконні затримання, тортури, захоплення майна, обшуки, заборони зйомки і відмови в доступі до інформації, блокування онлайн-контенту і сигналу тощо. Більше сотні кримських журналістів і десять редакцій ЗМІ були змушені покинути Кримський півострів і виїхати на материкову частину території України. Багато журналістів через цензуру і побоювання переслідування пішли з професії. Два десятки українських інтернет-видань повністю заблоковані в Криму онлайн.
Такі дані озвучила на брифінгу «П’ять років безкарності: коли покарають винних у злочинах проти журналістів у Криму?»у Києві дослідниця Кримської правозахисної групи (КПГ) Ірина Сєдова.
«Після окупації Російською Федерацією Крим перейшов в режим тотального контролю за інформацією та цензури з боку держави, витіснення інформаційних майданчиків, що неодноразово фіксувалося міжнародними організаціями», – сказала вона.
Так, за оцінкою Freedom House, рівень свободи слова в Криму з 2014 року впав до одного з найгірших у світі. У звіті організації говорилося, що за 100-бальною шкалою (де 100 – це найгірший показник) півострів отримав 94 бали і увійшов до списку «найгірших з найгірших» територій. При цьому такі країни, як Сирія й Іран отримали 90 балів, а сама Росія – 83 бали. За даними Freedom House, гірше ніж у Криму, зі свободою слова тільки в Узбекистані (95 балів) та Північній Кореї (98 балів).
«Не можна сказати, що до окупації Криму Росією ситуація зі свободою слова на півострові була ідеальною, однак незалежні ЗМІ і журналісти працювали в цілому без перешкод і навіть у державних мас-медіа не доводилося говорити про всеосяжну цензуру», – заявила журналістка із Севастополя Тетяна Рихтун.
У 2014 році вона і сама зазнала нападу під час роботи біля штабу ВМС України, який блокувала так звана «самооборона Севастополя», за чиїми спинами ховалися російські військові без розпізнавальних знаків. Коли Тетяна знімала військового з кулеметом, невідомий ударив її ззаду по голові, відібрав камеру і втік. Через погрози, напади і обшук у медіа-центрі «ІРС Севастополь», яким керувала Тетяна Рихтун, у березні 2014 року їй довелося виїхати з Криму. Зараз вона працює редакторкою у Національній суспільній телерадіокомпанії України.
Тетяна Рихтун зауважила, що найбільш критичною зараз є ситуація із переслідуванням громадянських журналістів і блогерів в Криму – тих, хто намагається висвітлювати порушення прав людини і репресії у умовах відсутності на півострові незалежних ЗМІ. «Вони стали наступною мішенню для окупаційної влади. Як мінімум дев’ять громадянських журналістів, які належали до ініціативи «Кримська солідарність», знаходяться за ґратами через звинувачення у «тероризмі», – сказала вона.
«У цю суботу, 2 листопада, був Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів. Ця дата була встановлена резолюцією Генасамблеї ООН і відзначається у всьому світі з 2014 року, – нагадала голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик. – З огляду на безпрецедентне згортання свободи слова в Криму за ці п’ять років, важливо докладати зусиль для притягнення до відповідальних винних у злочинах проти журналістів».
Як зауважила правозахисниця, незважаючи на те, що Україна досі не повернула контроль над Кримом, є ряд кроків, які можна робити для подолання безкарності за злочини проти журналістів, вчинені на території окупованого півострова: «По-перше, це робота правозахисних організацій, які фіксують і документують ці злочини в Криму та передають інформацію міжнародним організаціям, до мандату яких належить захист прав журналістів, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи. По-друге, це дії національних правоохоронних органів, прокуратури Автономної Республіки Крим, яка, навіть не маючи доступу до окупованого Криму, повинна відкривати кримінальні провадження за цими фактами і проводити допити і усі можливі слідчі дії. По-третє, це оскарження незаконних дій окупаційної влади по відношенню до журналістів у міжнародних судових інстанціях, наприклад, у Європейському суді з прав людини. І нарешті, важливо, щоб демократичні країни вже зараз вводили персональні санкції по відношенню до осіб, які переслідували журналістів в Криму: дані про таких осіб задокументовані правозахисними організаціями».
Зі свого боку начальник відділу прокуратури АР Крим Вадим Лушпієнко повідомив, що прокуратура задокументувала і зараз розслідує більш ніж 50 фактів порушення прав журналістів в Криму. «Окупаційна влада послідовно знищує будь-які прояви свободи слова в Криму і блокує доступ громадян до об’єктивної інформації. Дедалі частіше зустрічаються випадки відкритого тиску на журналістів, активістів та блогерів. Діяльність незалежних ЗМІ постійно знаходиться під прицілом так званих «правоохоронних органів» країни-окупанта. У своїй роботі ми постійно намагаємося протистояти незаконним діям окупантів, чому сприяє зокрема і поширення правдивих відомостей про реальний стан справ на півострові», – додав Лушпієнко.
За словами адвоката, експерта Регіонального центру прав людини Сергія Зайця, Європейському суду ще належить розглянути справи щодо видворення українських журналістів та заборони їм в’їзду до Криму. “Найбільш гучні справи, подані до ЄСПЛ, стосуються прямого переслідування журналістів та звичайних людей за публікації, в яких вони виражають незгоду з офіційної політикою Москви. Загалом же йдеться про так званий “охолоджуючий ефект”, коли за допомогою гучних справ та інших заходів влада примушує більшість людей мовчати про важливі для них теми. Надавши розголос справам про переслідування за лайки на перепости, окупаційна влада каже “остынь” багатьом іншим”, – каже він.
# # #
Довідка: У 2013 році на 68-й сесії Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 68/163, в якій ухвалила проголосити 2 листопада Міжнародним днем припинення безкарності за злочини проти журналістів. Дата була обрана на згадку про двох французьких журналістів, убитих в Малі 2 листопада 2013 року. Резолюція закликає держави-члени вжити конкретні заходи у боротьбі з безкарністю, зробити все від них залежне для відвертання насильства відносно журналістів і співробітників засобів масової інформації, забезпечити притягнення до відповідальності і засудження осіб, які скоїли злочини проти журналістів і співробітників ЗМІ, та забезпечити постраждалим доступ до належних засобів правового захисту. Резолюція також закликає держави сприяти створенню безпечних і сприятливих умов для того, щоб журналісти виконували свою роботу незалежно і без зайвого втручання.
