Генконсул України в Ростові-на-Дону Тарас Малишевський у травні, минулого тижня, відвідав у російських СІЗО десятеро громадян України. Це шестеро громадян з ялтинської групи «справи кримських мусульман»: Муслім Алієв, Вадим Сірук, Емір-УсеЇн Куку, Інвер Бекіров, Арсен Джеппаров, Рефат Алімов. На даний час вони знаходяться в СІЗО Ростова-на-Дону та Ростовської області в очікуванні оскарження вироку Південного окружного військового суду. Також консул відвідав трьох осіб з «білогірської групи»: Айдера Джаппарова, Різу та Енвера Омерових.
Про те, як пройшли ці зустрічі, та про системну роботу консульства в напрямку підтримки українських політв’язнів з Криму, Тарас Малишевський розповів Кримській правозахисній групі.
— Я хотів якщонайшвидше з ними побачитись, щоб мати з ними безпосередній контакт до першого засідання. Десятий – це Наріман Мемедеминов, у нього вже пройшло апеляційне засідання у Верховному Суді, вирок йому не змінили. Після цього рішення впродовж 50 днів його відправлять для відбування незаконного покарання в один із закладів пенітенціарної системи РФ. Ми його не знали, і я хотів з ним побачитись для того, щоб підтримувати стосунки надалі», – повідомив генконсул Кримській правозахисній групі.
Які головні проблеми, на ваш погляд, є зараз у наших політичних в’язнів?
— Питання стану здоров’я, захищеності політв’язнів – одне з головних. Після зустрічей з затриманими я говорю з начальником того чи іншого закладу, ставлю питання стосовно наявних проблем у людей. В СІЗО №1 (м. Ростов-на-Дону) близько 700 в’язнів, в ньому знаходяться 90 % наших хлопців. Більшість з них розуміють, де вони опинились, знають, що буде складно і важко. Говорять, що будуть триматися і просять не засмучувати їх родини подробицями. Моя задача – донести інформацію про в’язнів, які мають дійсно серйозні проблеми. Це, як правило, люди віком 50 і старше, коли здоров’я дає про себе знати, особливо в умовах СІЗО.
Наприклад, Енвер Омеров з білогірської трійки. Я його знаю з того часу, коли він приїздив сюди на судові процеси звичайним слухачем з групою підтримки півтора року тому. Ми сиділи в одному залі, спілкувалися на перервах. Ми одного віку, й мали багато спільного поза рамками процесу. Зараз, на жаль, я бачу його в умовах пенітенціарної системи. Його, як і багатьох інших, очікують дуже серйозні строки, які російська влада присуджує фігурантам так званої справи «Хізб ут-Тахрір». У нього дуже похитнулося здоров’я, я у розмові з керівництвом слідчого ізолятора на цьому наголосив. На час нашої розмови Омеров був у карцері, тому що у нього знайшли заборонені речі – голки. Це з одного боку дуже потрібна річ, з другого – заборонена, і за це 60-річну людину відправляють на 15 діб у карцер. Забороняють бути у своєму одязі, видали арештантський. Це дуже пригнічує, бо в СІЗО перебувають люди ще не засуджені, а тільки підсудні, тому вони там перебувають у власному одязі, в шортах, якщо жарко, в куртках, якщо холодно. І ось до мене вийшла людина, яка мені добре знайома, у тому комбінезоні, що видають тим, хто перебуває у карцері. Умови там жахливі: ліжко розкладається з 9 вечора і до 5 ранку, після цього замикається під стіною. А потім – тільки цементна підлога, і 18 годин нема де присісти, можна тільки ходити по дуже обмеженому просторі. Енвер розповідав, що він не в змозі стільки часу ходити, тому просто лягає на цементну підлогу. Те, про що ми читали в книжках Солженіцина, Левка Лук’яненка про радянську систему ГУЛАГ, досі існує в РФ, нічого не змінилося. 15 діб в Омерова закінчуються 27 травня, і він, мабуть, перейде у звичайну камеру, де теж скрутні умови.
Скільки політичних в’язнів з Криму зараз у вашому консульському окрузі?
— Політичних кримських в’язнів у нас близько 40 осіб. По кожному ми ведемо досьє, спостерігаємо ситуацію. Багатьох знаю особисто і намагаюсь відвідувати кожного раз у півтора-два місяця. Але це не завжди можливо, під час судових процесів консульські зустрічі не проводяться. Наприклад, до “бахчисарайської групи” входять вісім людей. Засідання в їх справі проходили в лютому, березні та квітні, по 3-4 рази на тиждень. Зараз була пауза, пов’язана з протиепідеміологічними заходами. Наразі знов будуть проводитися засідання протягом робочого тижня, наступне відбудеться 27 травня.
Як зазвичайНа сьогодні я знаю, проходять зустрічі? Про що питають політв’язні, на що скаржаться?
— Консульські зустрічі проходять під ретельним наглядом працівника російської пенітенціарної установи, який стоїть поруч і знімає все на відео, камера прикріплена на його формі. Він не втручається, ми можемо годину сидіти та розмовляти на близькій відстані. Зараз я на зустрічах у масці, оскільки прийшов з волі й маю багато контактів. Оскільки іде запис, то ми «фільтруємо» свою розмову, щоб не наразити на небезпеку ще будь-кого. Всі дякують за підтримку, яку надають в’язням рідні, кримська громадськість, одновірці, односельці. Дякують також правозахисникам і журналістам, які тримають цю тему на поверхні як в українській, так і у світовій спільноті. Мої колеги звісно тримають цю тему на міжнародних майданчиках в Страсбурзі, Женеві, Нью-Йорку, але без допомоги громадськості та правозахисного руху їх зусиль не вистачає. Я завжди підкреслюю: «Хлопці, якби ви знали, наскільки вам допомагають и скільки про вас говорять і чують!».
Ми, представники консульської служби України, неймовірно втішені, що ця тема привертає увагу нашої громадськості, правозахисників, політичних кіл. Постійно з’являється актуальна інформація про тих, хто затриманий на території Криму. Мій колега, консул, на минулому тижні відвідував Арсена Джеппарова, який знаходиться у СІЗО міста Шахти Ростовської області. У Ростовської області у СІЗО перебуває багато в’язнів-мусульман з Північного Кавказу. Джеппаров розповідав, що вони дивляться на кримських татар і всю кримськотатарську спільноту з великою повагою, бо в Росії немає етнічної спільноти чи меншини, яка б так підтримувала представників свого народу.
Політв’язні питають Вас про обмін?
Тема обміну – найбільш складне питання, яке ми порушуємо під час розмови. Якщо у розв’язанні питань, пов’язаних зі станом здоров’я, я ще можу щось зробити, натиснути на якісь важелі, то у цьому питанні можу тільки передати коментарі, які ми чуємо від українських урядовців та надати приклади роботи, яку виконуємо спільно з МЗС. Я розповідаю хлопцям, що відбувається, які зустрічі проводяться з цього питання. Наприклад, про деталі нещодавньої зустрічі Володимира Зеленського з Мустафою Джемілєвим, Рефатом Чубаровим та іншими представниками кримськотатарської спільноти. Розповів про рішення МЗС створити громадську платформу для обговорення цього питання і вирішення його в комплексі на високому рівні.
Питання про можливий обмін звучать від кожного. Але у тих, хто вже на 3-4 році перебування за ґратами, жаги почути щось нове вже менше. При тому, що ці люди ще не засуджені, а попереду ще 12-15 років ув’язнення. Емір-УсеЇн Куку сказав мені, що великої надії на те, що зараз щось зміниться, у нього немає. «Ми будемо триматися і перебувати, скільки потрібно до звільнення». Але вони дуже просять нас і українську владу всіляко підтримувати їх сім’ї. У кожного залишилося по кілька дітей, часто батьки старшого віку, дружини, на плечі яких це все впало.
Як себе відчуває ув’язнений український активіст з Криму Олег Приходько після його етапування в СІЗО Ростова-на-Дону?
— Олег Приходько був на перших порах у «одиночці», але згодом був переведений у більшу камеру. Я просив керівництво закладу потримати його спочатку в одиночній камері, тому що це людина, яка свої погляди висловлює відверто, прямо і жорстко. А в будь-якій камери є не тільки політичні в’язні, а й кримінальні елементи, і потрапивши в таке неконтрольоване оточення, він міг наразитися на небезпеку для життя. Тому я звертався з проханням ретельно перевірити тих співкамерників, до яких можна було би підселити Олега Аркадійовича.
На сьогодні я знаю, що він в тій же камері, що і Сервер Мустафаєв, вдвох вони вже не дадуть себе скривдити. Я планую побачитися з ним найближчими днями й дуже чекаю цієї зустрічі.
Минулого разу він намалював низку чудових малюнків — зображень кримських мечетей і православних церков, і просив передати їх в Україну. За умовами закладу я не можу у нього відразу будь-що взяти, все має пройти цензуру. Я залишив марки та конверти, щоб він надіслав малюнки нам або в Україну, але поки що вони ніде не з’явилися, тому на зустрічі хочу спитати зокрема і про долю цих малюнків.
На здоров’я він не скаржився, дуже просив сигарет, ми перерахували йому кошти на рахунок в СІЗО. В суспільстві ставлення до паління однозначно негативне, але ми не можемо відмовити, бо розуміємо, як важлива для бранця та сигарета в умовах неволі. Коли через нас по етапу переїжджав Володимир Балух, то його першим проханням було «передайте цигарок».
Перше засідання суду у Приходька заплановане на 28 травня, мені важливо потрапити до нього перед тим. Адвокати, які співпрацюють з консульством, перебувають у Криму, тому що наразі складні умови переміщення у зв’язку з коронавірусом. Зв’язуються під час судового засідання тільки через відеоконференцзв’язок. І, фактично, наш той чи інший в’язень опиняється наодинці у судовому залі, коли перед ним сидять один чи два обвинувачі, трійка суддів. Хочу психологічно підготувати Олега і запевнити, що у залі буде також консул – я чи мій колега, щоб він не почувався покинутим. Сподіваємось, що такий порядок розгляду справ є тимчасовим, бо фізична присутність адвокатів поряд з в’язнями протягом судового розгляду вкрай важлива, хоча ж адвокати добре працюють і апелюють до суддів на незаконні звинувачення з боку прокуратури РФ і через відеоконференцзв’язок.
Як впливає пандемія COVID-19 на вашу роботу з в’язнями?
— Зараз перевіряють ретельно всіх, хто заходить в СІЗО, щоб інфекцію не занесла людина з вулиці. Я захожу в бахилах, рукавичках і в масці, мені міряють температуру. Коли під час розмови маска може спасти, охоронець мене одразу про це попереджає. Таки ж вимоги для слідчих чи адвокатів. Для цих категорій слідчий ізолятор відкрито, але зустрічі з рідними заборонені.
Самі в’язні без масок, в тісних камерах по 6-8 осіб вони не врятують. Але коли в’язнів вивозять до суду, то вони повинні мати повний захист. Не завжди він є, маски видають, а рукавичок може на всіх не вистачити, так було останнього разу, коли «бахчисарайська група» була присутня в суді. Самі судді і обвинувачі сидять без масок і рукавичок.
Я би сказав, що ми всі ходимо по дуже тонкому льоду. Контакт між ув’язненими і тими, хто проводить судові справи, може призвести до захворювання великої кількості людей. Сьогодні мій колега був на першому судовому засіданні по так званій «алуштинській групі» (Ельдар Кантеміров, Руслан Месутов, Руслан Нагаєв і Ленур Халілов). Люди щойно тільки прибули до СІЗО, і вже пройшло перше засідання. Були адвокати з так званого “Кримського гарнізонного суду” в режимі відеоконференцзв’язку. А ось адвоката за призначенням не було, оскільки він захворів на коронавірус. Ми не знаємо цього адвоката особисто, бо справа тільки почалася.
Як зараз, у період обмежень через пандемію COVID-19, харчуються політв’язні?
— Ми перепитуємо кожного про харчування. Зараз посилки не можна передавати, але можна перераховувати кошти на рахунок кожному, і людина щось може придбати собі в магазинчику на території ізолятору. Це переважно речі найпершої потреби або харчові продукти. Ми, як консульство, беремо від людей відповідні заяви й теж можемо перерахувати кожному певну суму на рахунок. Наприклад, я був у СІЗО №2 у Мусліма Алієва, і він сказав, що найперше купить собі води, бо ту воду, яку дають, не можна пити. Асортимент цих магазинчиків не є широким, але може виручити в нинішній скрутний період з нашою грошовою допомогою і допомогою від родин. Пересилати посилки поштою можна, і це робиться.
Хотів би поділитися враженням Нарімана Мемедемінова – хтось абсолютно йому незнайомий з Латвії переказав кошти і купив харчування, яке йому принесли в камеру. Це був іфтар — період, коли мусульманин не може тримати їжу впродовж світлового дня, й ці продукти Наріману принесли саме увечері. Йому було дуже приємно, і через мене він передає велику подяку цім людям.
Муслім Алієв також просив мене передати подяку і привітання людям, які їх підтримують у Латвії.
Раніше родини кримських татар приїжджали нон-стоп з харчовими продуктами і необхідними речами. Сподіваємось, що умови скоро поліпшаться, і відновиться можливість відвідування в’язнів членами родин.
Розмовляла Олена Лисенко.
