План дій Стратегії деокупації та реінтеграції Криму: на які заходи зобов’язалася влада?

Наприкінці вересня уряд схвалив План дій Стратегії деокупації та реінтеграції Криму, який 24 березня президент України Володимир Зеленський увів в дію. Національна стратегія з деокупації та реінтеграції Криму – це перший обов’язковий ґрунтовний рамковий документ, який визначає ключові принципи, підходи і напрями роботи держави задля визволення півострова.

Коротко переповідаємо, які заходи у наступні роки влада зобов’язалася виконувати та наскільки якісний документ. 

План дій містить 158 пунктів у десяти розділах – “Захист прав і свобод людини”, “Правовий захист громадян і юридичних осіб України…”, “Міжнародне співробітництво”, “Зміцнення національної стійкості”, “Оборонна та безпекова політика”, “Особливості державної політики щодо забезпечення деокупації Криму”, а також розділи про економічну, соціальну, гуманітарну, екологічну й інформаційну політики. Низку заходів державні органи будуть проводити доти, допоки Росія не полишить півострів.

Як йдеться в урядовому розпорядженні, Мінреінтеграції буде аналізувати кожні два роки ефективність виконання документа з тим, щоб пропонувати Кабміну нові необхідні зміни.

Ухвалення Плану дій голова Регіонального центру прав людини Сергій Мокренюк назвав позитивним кроком.

“Мінреінтеграції провело велику і ґрунтовну роботу з його формування. Я знаю зсередини, як воно буває, коли ти намагаєшся погодити заходи з іншими міністерствами. Цей План дій показує, які міністерства взяли на себе відповідальність. З нього зрозуміло, що Мінреінтеграції взяло багато відповідальності і чітко її прописало, що власне не скажеш про інші відомства”, – вважає правозахисник і додає, що низка заходів, які мають виконувати інші міністерства, сформульовані занадто розпливчасто, некоректно і їх неможливо виміряти.

Критичніші міркування про документ висловлює адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

“Як би добре та якісно не була написала Стратегія, її практична реалізація відбувається через План заходів. Тож і оцінювати прогрес в стратегічних напрямках ми маємо по тому, наскільки добре прописані та виконуються заходи. Наразі документ, який ухвалив уряд, не містить проривних та креативних заходів. Натомість там заплановані кроки, які влада здебільшого і так виконує. Це пов’язане з тим, що на План дій так і не передбачили фінансування”, – коментує правозахисниця

Окремого фінансування з держбюджету на План дій, як раніше вимагала громадськість, дійсно цього року не буде. Заходи будуть виконуватися за рахунок тих бюджетних надходжень, які вже є в міністерствах, йдеться у пояснювальній записці до документа.

“План заходів точніше ставить завдання відомствам та бюджетним програмам, чого саме вони мають досягти. Впевнений, що у План будуть вносити зміни. Позитивним буде, якщо ці зміни внесуть під квітень 2022 року, коли перерозподіляють бюджетні кошти на рік. Якщо це станеться, то це буде маркером того, що План заходів дійсно збираються щиро виконувати”, – коментує Сергій Мокренюк.

Крім того, правозахисниця Центру прав людини ZMINA Альона Луньова нарікає на терміни виконання заходів. У 79 із 158 пунктів вказаний часовий маркер “до деокупації Криму” без згадки періодичності.

“Якщо строк виконання заходу “до деокупації Криму”, то це означає, що невизначеним є момент, коли захід має почати виконуватися. Наприклад, у п. 34 “розроблення цифрових послуг та адаптація існуючих цифрових послуг…” стоїть “до моменту деокупації”. Надання цифрових послуг може бути до деокупації, а от розробка – навряд. Навіть у постійних заходах мають бути зафіксовані проміжні дати. Це потрібно фіксувати, щоб громадськість розуміла, чи міністерства дійсно працювали над заходом, чи вони й не збиралися його виконувати”, – пояснює правозахисниця.

Деякі заходи вона розцінює як “необґрунтовані”, як це є з пунктом 37 про передачу на баланс КПВВ з Кримом державному підприємству “Реінтеграція та відновлення”.

“Це мало відбутися 2020 року, бо саме для цього створювалося державне підприємство, яке цьогоріч отримало з держбюджету 267 мільйонів гривень на роботу КПВВ. Частина цієї суми, близько 95 мільйонів, мала бути витрачена на утримання КПВВ, в тому числі на адмінкордоні з окупованим Кримом. Водночас жодного КПВВ на балансі у цього держпідприємства, і, судячи з плану, планують вони отримання кримських КПВВ лише в четвертому кварталі 2022 року”, – дивується правозахисниця.

Низка заходів занадто відтерміновані у часі. У приклад Альона Луньова наводить, зокрема, п. 91 про внесення змін до порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. У цей документ треба передбачити, щоб такий статус отримували й діти ВПО з Криму. Утім, цю просту зміну влада зобов’язалася внести аж наприкінці 2024 року.

Документування злочинів

Відповідно до документа, українські правоохоронці будуть постійно документувати та розслідувати порушення з боку Росії та окупаційних її адміністрацій прав, свобод та законних інтересів людини.

На постійній основі держава буде моніторити, збирати та систематизувати дані про громадян України, яких Росія незаконно позбавила волі під час російсько-української війни з політичних та релігійних мотивів. Цим займатимуться Мінреінтеграції, МВС, Омбудсман, за згодою Служба зовнішньої розвідки та Об’єднаний при СБУ центр з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі людей у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганських областях.

Мінреінтеграції зобов’язане буде відшкодовувати також витрати, пов’язані з відвідуванням полонених, бранців Кремля, на правову допомогу та підтримку членів їхніх родин. Більшість бранців Кремля – кримськотатарські чоловіки, які мають багатодітні родини. З незаконними ув’язненнями ці родини лишаються фактично без годувальника і потребують соціального захисту.

Нагадаємо, наприкінці вересня президент зареєстрував у парламенті законопроєкт “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України…” На ухваленні цього документа останніми роками неодноразово наполягали правозахисні організації, адже він має на меті створити законодавчі механізми для соціального та правового захисту постраждалих людей. Утім, як коментує Альона Луньова, текст самого законопроєкту зазнав в Офісі президента суттєвих змін після того, як над ним попрацювала громадськість. Наразі правозахисні організації аналізують проєкт закону і найближчим часом оприлюднять свій висновок про його якість.

Правозахисниця також засмучена, що влада відтермінувала у строках впровадження програми з надання на конкурсній основі підтримки інститутам громадянського суспільства, щоб вони могли підтримувати незаконно позбавлених волі українців. Цей 81 пункт Мінреінтеграції, Мінекономіки та Мінфін зроблять аж в останньому кварталі 2024 року.

“Це дуже великий термін – фактично через десять років з початку окупації держава планує почати реалізацію програм, що дозволять громадським організаціям претендувати на бюджетне фінансування своєї діяльності з підтримки постраждалих в ув’язненні і після їхнього звільнення. Ця програма вкрай необхідна, бо громадські організації можуть оперативно надавати послуги політв’язням без занадто громіздких бюрократичних процедур у казначействі”, – дивується Альона Луньова.

Також до кінця 2023 року Мінреінтеграції зобов’язане розбудувати ефективну соціальну реабілітацію полонених та політв’язнів, відновлення їхніх прав та інтересів.

До кінця 2022 року відомство створить онлайн-сервіс, за допомогою якого рідним потерпілих буде простіше подати заяву на грошову або правову допомогу. А до кінця 2021 року Мінреінтеграції утворить спеціалізовану державну установу “Український національний центр розбудови миру”. Він буде збирати доказову базу порушень прав, пов’язаних з тимчасовою окупацією Криму та російською збройною агресією.

Окремо державні органи документуватимуть для Міжнародного кримінального суду в Гаазі рішення та дії Росії та її окупаційних адміністрацій, що порушуватимуть права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, а також іноземців та осіб без громадянства, які законно знаходяться в Криму.

Крім того, Нацполіція та інші правоохоронні органи за згодою будуть відслідковувати та надавати правову оцінку діям або бездіяльності посадовців окупаційних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. У фокусі їхньої уваги будуть злочини, вчинені за статтями 109 КК України (“дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”), 110 (“посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”), 111 (“державна зрада”), 437 (“планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни”) та 438 (“порушення законів та звичаїв війни”).

Відповідно до документа, до кінця цього року Міноборони разом з іншими відомствами розробить та подасть на розгляд уряду законопроєкт щодо особливостей функціонування держави у разі оголошення стану війни. На території Одеської, Миколаївської,  Херсонської, Запорізької областей планують постійно підвищувати рівень обороноздатності держави у разі ескалації збройної агресії або виникнення збройного конфлікту на території.

У документ також увійшли заходи, що стосуються ремонту Північно-Кримського каналу на 107-му його кілометрі у Херсонській області. До кінця цього року влада затвердить проєкт будівництва, відкоригувавши його у вартості робіт та врахувавши індекс інфляції.  Будівництво першої черги капітальної споруди очікують до другого кварталу 2022 року.

План дій також декларує введення в експлуатацію гідротехнічних споруд на Північно-Кримському каналі, необхідних для відновлення водопостачання Криму, протягом року після деокупації Криму.

Інформаційна політика

Серед заходів інформаційної політики на МЗС України покладають системний моніторинг іноземного інформаційного поля з тим, щоб виявляти випадки дезінформації міжнародної спільноти про стан справ на тимчасово окупованій території (ТОТ).

Також влада буде відслідковувати дезінформацію в Криму та розбудовуватиме скоординовану систему заходів з виявлення та протидії дезінформації, ворожій пропаганді, деструктивним інформаційним впливам і кампаніям, запобігання спробам маніпулювання громадською думкою з питань тимчасової окупації та пов’язаних процесів.

До кінця 2024 року адміністрація Держспецзв’язку та Мінкультури зобов’язані встановити спецобладнання на вежах телерадіомовлення у районах, прилеглих до Криму. Влада хоче відновити українське радіомовлення на середніх хвилях на увесь Крим і таким чином протидіяти використанню Росією радіоефіру у цьому діапазоні.

Як відомо, Росія блокує радіомовлення на Півночі Криму, незаконно транслюючи свої радіостанції на тих самих частотах, на яких мовлення ведуть українські радіостанції. Моніторинг правозахисників Кримської правозахисної групи (КПГ) показує, що з часом все менше і менше українських FM-радіостанцій можна почути на Півночі Криму, після того як Росія поруч з КПВВ “Чаплинка” встановила нову телерадіовежу.

Кримські правозахисники констатують, що, обмеживши доступ до незалежних українських медіа, Росія “систематично порушує права мешканців Криму на доступ до інформації”. Вони вказують, що Росія згорнула свободу слова на півострові, вичавивши та переслідуючи незалежних журналістів та ЗМІ і натомість розгорнувши мережу своїх пропагандистських медіа.

Держава декларує, що підтримуватиме на конкурсній основі ЗМІ, які виготовлятимуть спеціалізований контент для кримчан, зокрема кримськотатарською мовою.

Законодавчі зобов’язання

До кінця цього року Мін’юст та Офіс генпрокурора мають вдосконалити процедуру заочного досудового розслідування (“in absentia”) та розширити перелік злочинів, розслідування яких може бути проведене без доступу до підсудного. А до кінця наступного року влада має внести зміни до нормативно-правових актів, зокрема до Цивільного кодексу, щоб встановити спеціальні строки позовної давності “за вимогами, пов’язані з тимчасовою окупацією АРК”.

Також до кінця наступного року Мін’юст має розробити та подати на розгляд уряду законопроєкт, який би унеможливив обчислення строків досудового розслідування у кримінальних справах за злочинами, скоєними в Криму.

До другого кварталу 2020 року Мін’юст, МВС, Офіc генпрокурора та Мінреінтеграції мають розробити та подати на розгляд уряду законопроєкт, що визначатиме механізм відновлення досудових, судових та виконавчих проваджень у кримінальних справах, матеріали яких лишилися в Криму. Також цей документ має дати відповідь на питання,  як необхідно вирішувати справи, якщо їх неможливо відновити.

Також важливо, що План враховує питання зниклих безвісти за особливих обставин. Крім того, що передбачається розробка змін до закону для покращення роботи з розшуку таких осіб (п. 12), є також і інший захід, який обіцяє “удосконалення механізму правового захисту громадян України, зниклих безвісти, родин загиблих на ТОТ внаслідок дій Російської Федерації” (п. 21). Однак з формулювання не є зрозумілим, як можна буде таке удосконалення оцінити.

Як відомо, наразі  Комісія з питань розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не може повноцінно запрацювати через її чинний статус консультативно-дорадчого органу та відсутність фінансування. Без державного фінансування Комісія не може створити секретаріат, який працюватиме над поставленими профільним законом завданнями.

Розробляти законопроєкт про зміни до профільного закону про безвісти зниклих людей, щоб усунути бар’єри для роботи механізму, Мін’юст, Мінреінтеграції, Мінрегіон, Міноборони, МВС, МЗС, МОЗ та Комісія безвісти зниклих будуть аж до кінця 2023 року.

До кінця 2024 року влада зобов’язалася гармонізувати українське законодавство з міжнародним гуманітарним правом та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Законопроєкт про воєнних злочинців парламент вже ухвалив у травні цього року, утім, президент вже усемеро прострочив визначений Конституцією термін, необхідний для його підписання. У серпні правозахисники та рідні закатованих пікетували Офіс президента з вимогою до Володимира Зеленського підписати документ.

Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук впевнена, що цей закон, у разі підписання президентом, справлятиме охолоджувальний ефект на злочинців на ТОТ, оскільки воєнні злочини та злочини проти людяності не мають терміну давності. За них усе одно доведеться відповідати. Це, зрештою, може вберегти життя та здоров’я, каже правозахисниця.

МЗС, Мін’юст, Мінреінтеграції, Омбудсман (за згодою) та Представництво президента України в АРК (за згодою) зобов’язані посилювати міжнародний політико-дипломатичний тиск на Росію з тим, щоб вона таки надала безпечний та безперешкодний доступ до Криму міжнародним правозахисним моніторинговим місіям. Йдеться, зокрема, й про Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Голова російського МЗС Сергій Лавров хоч публічно й закликає міжнародні місії їхати Крим, проте вони не можуть пристати на умови Росії. За міжнародним правом, Крим – це Україна, на цю територію розповсюджується українське законодавство. А відтак міжнародні організації можуть в’їжджати на окуповану територію лише через КПВВ з Кримом, а не через авіасполучення з Москви. Так само й  працювати там мають з урахуванням українського, а не російського законодавства.

До кінця 2024 року Мін’юст, Мінреінтеграції та МЗС мають створити механізм повернення громадян України з місць несвободи ТОТ, щоб ті продовжили відбувати покарання на вільній території України. Тут не йдеться про бранців Кремля, а саме про тих українців, які визнають, що вчинили кримінальний злочин і яких незаконно перемістили з ТОТ під час російсько-української війни у виправні колонії на території Росії.

Реалізувати цей захід Плану – неабиякий виклик. Наразі Росія, незаконно нав’язавши кримчанам свої паспорти, вважає засуджених громадянами РФ. Тому вона відмовляється дотримуватися положень Конвенції про передання засуджених осіб від 21 березня 1983 року. Водночас сама Україна, посилаючись на статтю 9 свого Закону “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на ТОТ України”, відмовляється визнавати рішення окупаційних “судів”. Це зрештою унеможливлює передання ув’язнених відповідно до механізму, передбаченого згаданою конвенцією.

Також влада зобов’язана буде визначити їхній статус та підстави перебування у місцях несвободи. Ця категорія громадян України залишається абсолютно незахищеною. Звільнившись після відбування покарання, засуджені й переміщені громадяни України не можуть повернутися до своїх родин і домівок у Криму і, відповідно, не мають доступу до свого майна, яке залишилося там, оскільки Росія забороняє їм в’їзд на територію “Російської Федерації“, а отже на територію півострова, який вона вважає своїм.

За даними Регіонального центру прав людини, на початок 2021 року кількість засуджених окупаційними “судами” до покарання у вигляді позбавлення волі становила 12 500 осіб. Із них 9 500 громадян України Росія незаконно вивезла за межі півострова.

“Значна частина засуджених не хоче залишатися в російських колоніях, іноді за тисячі кілометрів від своїх сімей, щоденно стикаючись із дискримінацією та утисками. Відомі випадки смерті українців у таких закладах через неможливість отримати належну медичну допомогу, важкі кліматичні умови, недостатнє харчування тощо. І хоча провина за смерть цих осіб більшою мірою лежить на державі-окупанті, Україні слід визнати, що вона поки що не доклала зусиль, щоб змінити становище своїх громадян на краще, не забезпечивши їм повернення для відбування покарання на власній території”, – каже провідний експерт ГО “Регіональний центр прав людини” Роман Мартиновський.

Серед іншого уряд має запровадити порядок обрахування збитків, завданих Україні через збройну агресію РФ та тимчасовою окупацією Криму. Відповідний проєкт постанови та порядок  вже має бути готовий. До кінця наступного року Міндовкілля та Держгеонадра мають розробити методику визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами в Криму. До кінця 2023-го уряд обіцяє роботу реєстру заподіяної Росією шкоди державі Україна, її громадянам і юридичним особам.

Санкції

Також, відповідно до Плану дій, МЗС та інші відомства домагатимуться від міжнародних партнерів застосувати додаткові санкції проти відповідальних за порушення прав людини в Криму. Тут, зокрема, йдеться й про новий Глобальний режим санкцій ЄС за порушення прав людини.

Раніше міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба критикував ЄС через те, що союз уперше застосував цей механізм щодо Росії через незаконне ув’язнення опозиціонера Олексія Навального, а не через порушення прав кримчан. МЗС України спільно з Прокуратурою АРК склало список осіб, яких Україна вважає винними в порушенні прав людини на півострові, й постійно закликає Брюссель використати цей документ.

Представництво ЄС в Україні відповіло виданню ZMINA, що країни–учасники Євросоюзу визначаються з кожним санкційним кейсом окремо і за принципом одностайності. Відомство утрималося від подальших коментарів щодо запровадження санкцій, до яких закликає Україна.

Пункти 28 та 29 стосуються необхідних змін у санкційній політиці. До кінця року МЗС України, Мінекономіки, Мінреінтеграції та Мін’юст мають розробити зміни до закону “Про санкції”.  Влада має вдосконалити санкційну політику України та синхронізувати її з обмежувальними заходами міжнародних партнерів.

План дій також залишає зобов’язання держорганів подавати на розгляд РНБО санкційні пропозиції. Їх застосовуватимуть до фізичних, юридичних осіб та держав, причетних до порушень прав людини, міжнародного гуманітарного права за діями, направленими на зміну демографічного складу населення окупованої території, незаконне заволодіння, користування і розпорядження РФ, її окупаційними адміністраціями майном, нанесення шкоди культурним та історичним цінностям чи інших порушень в АРК.

З документа також випливає, що Україна ініціюватиме санкції, зокрема, за незаконну геологічну розвідку надр, видобування корисних копалин в Криму та на прилеглій ділянці континентального шельфу України, за порушення  у екологічній сфері, земле-, водо- і лісокористуванні, за надзвичайні ситуації природного та антропогенного походження.

Німецький експерт із питань України та Чорноморського регіону з Центру міжнародних миротворчих операцій Вільфрід Їльге вважає, що Україна має вести діалог з Німеччиною та європейськими партнерами також про наглядовий інститут із санкційної політики або відповідного уповноваженого. Він необхідний, аби систематично відстежувати реалізацію з боку держав ЄС санкційних режимів проти Росії через її агресію в Автономній Республіці Крим та на Сході України. П. 51 Плану дій передбачає моніторинг дотримання й ефективності санкцій та їх перегляд разом з міжнародними партнерами.

Заходи перехідного після деокупації періоду

Одним з важливих елементів Плану заходів став законопроєкт «Про засади державної політики перехідного періоду», його супровід у парламенті та підготовлення наступних законодавчих ініціатив. Наразі законопроєкт зареєстрований у парламенті  (№5844) та очікує на висновок Венеційської комісії, до якої звернувся уряд для отримання виваженої оцінки документа.

Втім, якість законопроєкту критикує Коаліція громадських організацій, які опікуються питаннями захисту осіб, що постраждали внаслідок конфлікту. Примітно, що однією з підстав цієї критики є положення, якими пропонується скасувати вісім нормативно-правових актів 1991–1995 років, які визначають статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, і причини такої пропозиції не пояснюються.

“Таких питань до законопроєкту чимало, але основні зауваження стосуються порушення принципу юридичної визначеності: законопроєкт передбачає, наприклад, що буде відбуватися люстрація, але не закладає жодних орієнтирів по тому, а як саме це буде. Відсутність цієї визначеності робить це положення непередбачуваним”, – зазначає Луньова.

Що стосується Плану, то він передбачає, що протягом року після ухвалення закону “Про засади державної політики перехідного періоду” Мін’юст та Мінреінтеграції мають визначити підстави та порядок люстрації громадян України, які були у складі чи співпрацювали з окупаційними адміністраціями РФ та “інші категорії осіб відповідно до принципів перехідного правосуддя, визначених законодавством“.

Також до кінця цього року влада має розробити законопроєкт “Про відповідальність за правопорушення, вчинені у зв’язку з тимчасовою окупацією території України”. Документ має містити, відповідно до Плану дій, процедури притягнення до відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності, грубі порушення прав людини та інші кримінальні злочини. Зокрема, документ має визначити критерії застосування після деокупації амністії до громадян України, які були учасниками незаконних збройних формувань на ТОТ або були причетні до бойових дій і які не вчиняли міжнародних злочинів.

До кінця 2022 року Мінреінтеграції, Державне агентство з питань держслужби, Мін’юст, Мінекономіки, МВС, МОЗ, Мінрегіон, Міносвіти, Нацполіція, Нацгвардія, Держприкордонслужба, ДСНС, СБУ (за згодою) та Офіс генпрокурора (за згодою) мають створити кадровий резерв, який має почати діяти у відновлених після деокупації Криму державних органах.  До моменту деокупації півострова для держслужбовців та посадовців місцевого самоврядування проводитимуть навчання з питань, пов’язаних з деокупацією та реінтеграцією Криму.

Зв’язки з кримчанами та підтримка переселенців

Документ також містить заходи, спрямовані на підтримку зв’язків України зі своїми громадянами на окупованій території. Передбачається низка заходів з покращення державних послуг і доступу до них для мешканців півострова.

У сфері медицини до кінця наступного року влада запровадить онлайн-механізм підписання декларації з лікарем та отримання консультацій з медпрацівниками, а у сервісних зонах КПВВ між Кримом та Херсонщиною облаштують аптечні пункти, які беруть участь у програмі “Доступні ліки”. Там кримчани зможуть безоплатно або з незначною доплатою отримати ліки.

Крім того, влада планує забезпечити кримчан в умовах окупації послугами українських мобільних операторів. Це питання Мінцифри, Мінреінтеграції та Мінкультури вирішуватимуть створенням спеціальних застосунків або через IP-телефонію.

Декларується створення освітніх можливостей для кримських абітурієнтів у вишах та у закладах фахової передвищої та професійно-технічної освіти. Держава обіцяє домагатися поступового збільшення абітурієнтів з ТОТ у вишах на підконтрольній Україні території. Примітно також, що Мінсоцполітики, МОЗ, Міносвіти та Мінреінтеграції збираються уможливити санаторно-курортне лікування дітей з ТОТ (п. 90).

Документ також передбачає участь громадських організацій в реінтеграційних програмах для кримської молоді, державну підтримку мовним та культурним проєктам в інтересах корінних народів України, створення онлайн-сервісів для вивчення та популяризації мов корінних народів України відповідно до шкільної програми.

Також до кінця 2021 року Міносвіти, Мінцифри, Київська міська держадміністрація мають спростити порядок подання документів та проведення атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на ТОТ після 20 лютого 2014 року.

Серед іншого Мін’юст, Мінреінтеграції та Представництво президента в АРК (за згодою) до кінця 2023 року мають передбачити можливість українцям в окупації підтверджувати факти народження та смерті, що відбулися в ТОТ. Ця процедура, відповідно до Плану дій, має бути позасудовою.

Обласні та Київська міська держадміністрації мають створити місцеві програми професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації, створювати нові робочі місця для переселенців та сприяти їхньому працевлаштуванню із залученням соціально відповідального бізнесу. Влада також планує до кінця наступного року збільшувати обсяг субвенцій з держбюджету на соціально-економічний розвиток територіальних громад, безпосередньо прилеглих до Криму, а до кінця 2023 року – збільшити ремонт автошляхів Херсонщини.

Та якими б заповзятими промови топпосадовців про Крим не були, наразі вже очевидно, без фінансування Плану дій, відповідальних за цей документ у міністерствах службовців та належної методології моніторингу цей документ ризикує повторити долю першої Нацстратегії з прав людини. Правозахисні організації констатували вкрай низьке її виконання.

Микола Мирний, журналіст видання ZMINA для газети “День”