Онлайн-брехня як основна зброя в інформвійні РФ проти України

Дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова в своєму блозі на Цензор.нет розповідає про основні напрямки поширення інформаційної агресії РФ та розмірковує про ефективність шляхів протидії цій загрозі:

“Дезінформація – це навмисно поширена брехня для досягнення певних цілей. Із розвитком цифрових медіа цього “щастя” в нашому інформпросторі наплодилося дуже багато. Є навіть прихильники культу пласкої землі, які дійсно вірять в усі ці нісенітниціІноді дезу поширюють самі журналісти, щоб перевірити яким чином суспільство та інші колеги будуть реагувати на фейк.

Хто в Україні розслідує російську інформвійну?

В контексті постійно триваючого збройного конфлікту між РФ та Україною поширення певної дезінформації несе загрози життю та здоров’ю жителів нашої країни. Я маю на увазі дезу, яку Російська Федерація використовує в інформаційній війні проти України.

Про це вже багато писали і говорили, але комплексних стратегічних досліджень та розслідувань про методи, способи, тактику, стратегію, шляхи та джерела розповсюдження російської дезінформації в країні досі немаєЯ маю на увазі досліджень, про які б публічно звітували органи влади України. Ось приклад як це робить уряд США, досліджуючи злочинну діяльність РФ в інформаційному полі своєї країни.

Якщо в Україні подібні дослідження і є, то про них невідомо широкому загалу. Громадські організації частково роблять уривки подібної роботи. Але системного підходу держави в цьому питанні ні я, ні багато моїх колег з інших ГО поки що не бачимо. В таких умовах частина медіа, які системно розповсюджують шкідливу російську дезінформацію, продовжують працювати під виглядом українських ЗМІ та користуються довірою великої кількості громадян України. 

Що таке російська інформвійна онлайн?

В наш час величезну кількість інформації люди отримують з інтернету. Особливо зараз, коли пандемія обмежує масові заходи та спілкування в реальному житті. Крім того, інтернет-простір простіше досліджувати і аналізувати, а відповідно і впливати на свідомість людей простіше також.

Спираючись на власні дослідження в цій сфері, та дослідження моїх колег, коротко поясню, які, на мою думку, загрози розповсюдження російської дезінформації наразі існують в українському інформаційному онлайн-просторі.

Якщо ми кажемо про інформвійну в інтернеті, варто зауважити, що тут взагалі немає ніякої прив’язки до територій. Бо сайт зі шкідливою інформацією може бути розташований будь-де. Головне зрозуміти, хто ці люди, які читають, слухають і дивляться небезпечний контент.

Наприклад, багато прикладів дезінформації та жорсткої мови ворожнечі щодо українців є не тільки на російських сайтах. Вони є і в американських соцмережах, і на розважальних сайтах і навіть на популярних українських інформпорталах (зокрема у вигляді коментарів під новинами).

Якщо розглядати весь цей контент як поодинокі випадки, то начебто великої загрози в цьому немає. Але якщо подивитися на все це в комплексі та помістити у загальний контекст збройної агресії РФ проти України, масштаби та наслідки цього можуть шокувати.

Насправді інформвійна багатогранна. Найбільше від неї страждають жителі окупованих територій України. Але це тільки один з проявів такої діяльності. В цілому, дезінформація використовується Росією в цій війні в різних напрямках і для досягнення кількох глобальних цілей:

Цілі інформвійни РФ проти України

Глобальні:

  • Продовження та підсилення збройного конфлікту на Донбасі
  • Закріплення та легалізація окупації Криму в суспільній свідомості
  • Підготовка підґрунтя для подальшої окупації території України в тому числі мирним шляхом за допомогою перемоги на виборах повністю проросійських партій та призначення російських агентів та проросійських політиків і чиновників на посади керівників міністерств, силових та антикорупційних структур.

Проміжні:

  • Підсилення громадянського протистояння та розпалювання ненависті між різними соціальними, етнічними та релігійними групами українців всередині країни (створення контрольованого безладу)
  • Підсилення пандемії COVID-19 та інших епідемій за допомогою спекуляцій на темі громадського здоров’я шляхом поширення рухів проти щеплень та переконання населення у тому, що пандемія COVID-19 – це вигадана загроза (створювання на цьому тлі підвищення захворюваності та ситуації гуманітарної катастрофи з метою підірвати та ослабити ефективність державних інститутів)
  • Психологічна обробка та моральна підготовка мешканців окупованих територій до служби в армії держави-окупанта та у вигляді найманців для служби на Донбасі шляхом мілітаризації свідомості мешканців окупованих територій (зокрема дітей)
  • Підсилення популярності проросійських партій, чиновників та інших публічних діячів та організацій (в тому числі проросійських медіа, діячів культури, журналістів і блогерів)
  • Знищення рейтингів та довіри до проукраїнських, проєвропейських політичних сил і чиновників в тому числі створенням в суспільній свідомості уявлення про Україну як недодержаву, яку потрібно повернути під крило РФ, щоб навести в ній лад ( в тому числі шляхом створення в суспільній свідомості вигаданої реальності про тотальне зубожіння населення, тарифний геноцид, розвал економіки, повну некомпетеність діючої влади, повальну злочинність і т.д. і т.п)
  • Знищення довіри до незалежних інститутів громадянського суспільства, незалежних активістів, журналістів та правозахисників. Руйнування рейтингів цих людей за допомогою вигаданого “компромату”, “чорного піару” та розпалювання ворожнечі до них серед всіх верств населення України.
  • Створення в суспільній свідомості відношення до Євросоюзу та США як до потенційних ворогів, які хочуть поработити та використати українців
  • Залякування війною мешканців окупованих територій та мешканців територій, які живуть недалеко від лінії фронту та проштовхування на цьому тлі пропаганди “замирення” на умовах РФ.
  • Зміна громадянської ідентичності громадян України – жителів окупованих територій на росіян
  • Закріплення та популяризація ролі російської мови та культури та нівелювання зусиль по розвитку  та культури, особливо на окупованих територіях
  • Створення в суспільній свідомості впевненості в силі, економічній стабільності і великому військовому потенціалі Росії (в основному це спрямовано на жителів окупованих територій, щоб нівелювати будь-які прояви громадського супротиву окупації)

Основні шляхи досягнення цілей

  • Пряма дезінформація на спеціальних платформах з приводу всіх вище перелічених сфер суспільного життя (підконтрольні РФ першоджерела)
  • Частина цієї дезінформації згодом стає мізінформацією (ненавмисно поширеною недостовірною інформацією), що вірусно розноситься аудиторією соцмереж та непрофесійними медіа і блогерами далі і стає міцною частиною українського інформаційного поля. Шкідливість цієї частково легалізованої дези в тому, що вона через соцмережі або іншими шляхами заноситься на українські сайти, які мають величезну довіру громадян і таким чином ці меседжі вже трохи “відбілюються” і сприймаються суспільством без будь-яких сумнівів.
  • За допомогою різноманітної дезінформації також створюється і поширюється пропаганда ведення агресивної війни, під лозунгами “захисту російськомовного населення
  • Розпалювання ненависті до етнічнихрелігійних та соціальних груп теж є важливою складовою інформвійни. Але розпалювання ненависті фактично неможливе без систематичної брехні і дезінформації про ці уразливі верстви населення.
  • Ще один важливий шлях впливу на суспільну свідомість – спекуляції на темі історичної пам’яті. І тут без дези теж ніяк. Бо якщо ретельно вивчати історичні факти і документи та розповідати про них суспільству в повному обсязі – виграти інформвійну Росія не зможе ніяк.
  • Ще один важливий компонент – створення в суспільній уяві впевненості про велич, стрімкий розвиток, військову міць, заможність і непереможність Росії. Самі розумієте, що тільки дезінформація може допомогти кремлівським пропагандистам робити цю роботу.

Способи поширення російської дези

Ми маємо протистояти російській інформаційній агресії разом. Науковці, влада, спецслужби, активісти, медіа, волонтери. Бо зараз всі ці зусилля розпорошені і ніяк не координуються між собою. Починати це треба було ще шість років тому. Бо шляхів поширення загрози дуже багато:

– Публікації в онлайн медіа (це як популярні інформаційні сайти, які несвідомо поширюють недостовірну інформацію, так і спеціально створені сайти, які поширюють ненависть та дезінформацію свідомо)

– Соціальні мережі

– Блоги і блогерські платформи

– Сайти російських та окупаційних органів влади

– Фейкові експертні сайти, сайти проросійських ГО і центрів соціальних досліджень

– Сайти-форуми

– Розважальні сайти

– Меми і демотиватори (в тому числі через спеціальні сайти мемів)

– Коментарі під статтями та новинами в популярних українських медіа в тому числі і на локальних сайтах, які мають великий вплив і довіру громад в своєму регіоні.

– Ігри, фільми, книги, вистави, пісні, кліпи, які доступні онлайн безкоштовно

Що з цим робити?

Я не кажу, що всі, хто в Україні розповідають про “зубожіння”, велич Росії чи поширюють ворожнечу до активістів та ЛГТБ, є кремлівськими агентами. Звісно, що це далеко не так. Іноді російські пропагандисти використовують людей з низьким рівнем медіаграмотності просто втемну, інколи вдаються до підігріву та розпалюванню ненависті, використовуючи вже існуючі протиріччя або маніпулюючи реальними фактами. Іноді українські політики та чиновники свідомо брешуть та розпалюють ненависть суто в корисних особистих інтересах. Крім цього, існує багато інших публікацій в медіа, про які дехто каже “не на часі”, або “працює на руку ворога”Але якщо це професійно зроблене журналістське розслідування, конструктивна критика чи аргументоване дослідження якоїсь теми – це зовсім інша історія. І це дійсно прояви свободи слова, які ми, як демократичне суспільство, маємо підтримувати і захищати.

Тому основна проблема зараз у тому, що неможливо зрозуміти, хто бреше через власне невглавство, а хто свідомо втілює злочинні наміри окупанта. І цей інформаційний безлад тільки підсилює протистояння всередині країни, бо кожна політична сила звинувачує іншу в “роботі на ворога”, хоча фактичних доказів цьому часто немає. Тому поки ми не розслідуємо скільки саме шкідливої російської дези вливається в наш інформаційний простір, не знайдемо першоджерел всіх цих фейків і небезпечної брехні, не наведемо фактів про їхнє розповсюдження та не доведемо зв’язок цього всього з різними агентами впливу всередині країни, ми не зможемо нічого зробити з цим. Бо наразі російські агенти маскуються під “професійні медіа”, “незалежних експертів”, “політиків-миротворців” і продовжують знищувати Україну інформаційно, при цьому прикриваючись нормами про “свободу слова”. В країні є доктрина інформаційної безпеки, але невідомо, яким чином вона втілюється у життя. І чи втілюється взагалі?

Я вважаю, що інформвійну треба не тільки ретельно досліджувати і розслідувати. Але й регулярно звітувати про це публічно, щоб жителі країни хоча б частково розуміли, що саме відбувається.

Звісно, що дослідити весь контент в онлайні неможливо. Але напрацювати певні алгоритми і методології, провести якісні розслідування, залучити штучний інтелект, проінформувати людей про загрози і розробити методи протидії конче необхідно. Бо це не тільки безпека країни. Це безпека кожного з нас.

Роботи в нас з вами попереду дуже багато. Тому давайте об’єднувати зусилля і починати якнайшвидше”.

68 queries in 0.068 seconds.