На тлі обговорень “мирного врегулювання” війни українські правозахисники вимагають внесення гуманітарних питань жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ) до порядку денного переговорів, попереджаючи про ризики подальших репресій та порушень прав людини. 28 березня Коаліція організацій, що займаються захистом прав постраждалих внаслідок збройної агресії Росії проти України, провела важливу дискусію з міжнародними партнерами щодо перспектив для жителів окупованих територій України в контексті мирних перемовин.
ZMINA опублікувала промову голови Кримської правозахисної групи Ольги Скрипник, яка пояснила, до яких наслідків призведе ігнорування гуманітарних викликів у переговорному процесі.
Кримська правозахисна група працює в тимчасово окупованому Криму з 2014 року. Усі ці 11 років наші документатори фіксують міжнародні злочини, які Російська Федерація скоює на півострові. У фокусі діяльності Кримської правозахисної групи – політичні переслідування, тортури та інші жорстокі вияви російської політики щодо цивільного населення.
Після 24 лютого 2022 року ми почали документувати міжнародні злочини на тимчасово окупованих частинах Херсонської та Запорізької областях.
Нас непокоять пропозиції врегулювання війни та переходу до миру, які ми чуємо. Адже ми розуміємо, що більшість моделей, які сьогодні публічно пропонуються, переважно передбачають продовження окупації.
Замороження конфлікту або тимчасове припинення вогню означає, що значна кількість громадян України залишиться під окупацією. Крім того, не можна відкидати ймовірність появи нових окупованих територій.
Я б хотіла акцентувати на тому, що означає продовження окупації для цивільного населення, яке проживає на цих територіях.
За 11 років тимчасової окупації Російська Федерація вже встигла розбудувати власну систему кримінального, адміністративного переслідування й так звану політичну сферу. Може скластися враження, що життя на окупованих територіях не таке вже й погане. Подібні наративи активно поширює Росія. Однак якщо звернутися до статистики, картина має зовсім інакший вигляд. Ситуація для цивільного населення в окупації з кожним роком лише погіршується.
До прикладу, суттєво посилилися політичні кримінальні переслідування. Це стосується як кримчан, так і мешканців так званих новоокупованих територій, яких тепер утримують у кримських слідчих ізоляторах. Кількість подібних місць несвободи також збільшилася. Якщо до тимчасової окупації Криму на півострові функціонував лише один слідчий ізолятор у Сімферополі, то після 2022 року нам стало відомо щонайменше про три СІЗО (№ 1, 2 та 8) лише в Сімферополі. У такий спосіб Росія офіційно підтверджує, що кількість місць у цих установах зросла щонайменше втричі.
Так само продовжує зростати кількість українських політв’язнів: на сьогодні щонайменше 260 громадян України перебувають за ґратами в політично вмотивованих справах.
Особливо тривожною є динаміка щодо жінок. Для порівняння: якщо наприкінці 2021 – початку 2022 року в кримських списках тих, кого політично переслідують, фігурувало від трьох до п’яти жінок, то зараз лише в переліку нашої організації таких жінок щонайменше 18. Тобто кількість переслідуваних жінок зросла майже вчетверо, якщо брати лише приклад Криму.
Ситуація погіршилася й загалом для вразливих категорій населення, до яких належать і жінки.
Серед цих жінок є й представниці інших груп, що потребують особливої уваги, наприклад жінки віком понад 60 років. Нещодавно незаконний “суд” на півострові засудив 66-річну Ніну Тимошенко до 16 років позбавлення волі. Це найбільший термін серед жінок – бранок Кремля, який нам на сьогодні відомий.
Для порівняння: до початку повномасштабного вторгнення найсуворішим вироком для жінки в політично вмотивованій кримінальній справі було 12 років позбавлення волі, йдеться про справу проти Галини Довгополої.
Кілька тижнів тому окупаційний “суд” засудив до 10 років позбавлення волі молоду жінку із Севастополя попри підозру, що вона має онкологічне захворювання. Такий стан здоров’я не зупинив ані російські спецслужби (ФСБ), ані підконтрольний їм “суд”.
Варто зазначити, що більшість переслідуваних жінок є або літніми людьми, або мають малолітніх дітей, що робить їх особливо вразливими. Цю вразливість російські силовики використовують для тиску: окрім застосування тортур, жінкам погрожують відібрати дітей та вивезти їх до дитячих будинків на території Росії.
На жаль, методи політичних репресій, апробовані Росією в Криму, поширюються й на інші, окуповані після 24 лютого 2022 року українські території, зокрема на Херсонську та Запорізьку області.
Попри створення Росією окупаційних “судів” на цих територіях більшість справ проти мешканців Херсонщини та Запоріжжя все ще розглядаються в Криму. Навіть якщо справу формально розглядає так званий місцевий “суд”, обвинуваченого часто утримують у СІЗО Сімферополя. “Судове засідання” відбувається через відеозв’язок. Так Крим продовжує функціонувати як центральна база для кримінального переслідування цивільних осіб з нещодавно окупованих територій Півдня України.
Ще однією серйозною проблемою є зростання кількості громадян України, яких примусово переміщують на територію Російської Федерації.
Нещодавно наша організація передала до Міжнародної комісії з розслідування злочинів матеріали, що стосуються окремої категорії переслідуваних – журналістів. За нашими даними, щонайменше 18 з них ув’язнено в Криму саме через свою професійну діяльність. Сімнадцять утримуються на території Російської Федерації. Лише позаштатний кореспондент Крим.Реалії Владислав Єсипенко відбуває термін ув’язнення в Керчі.
Така сама практика застосовується і до жінок: за нашими даними, усіх без винятку ув’язнених жінок після вироку також незаконно вивозять до Росії. Це значно ускладнює їхній пошук та надання допомоги, оскільки значна кількість російських адвокатів відмовляється працювати з українськими політичними справами, особливо з тими, які стосуються цивільних осіб.
Фактично Україна не має реальних дієвих механізмів для розшуку цивільних громадян – чоловіків та жінок, примусово переміщених до Російської Федерації.
Ситуацію ускладнює те, що, як показує практика, навіть після завершення незаконного терміну ув’язнення ці люди часто позбавлені можливості повернутися додому в Україну. Є підтверджені випадки, коли українських громадян, включно зі звільненими політичними в’язнями, продовжують утримувати в Росії після формального відбуття покарання.
Наприклад, одного з таких громадян, заарештованого ще 2015 року, після відбуття 10-річного незаконного терміну безстроково помістили до так званого центру тимчасового тримання іноземних громадян у Краснодарському краї. Формальна підстава для продовження утримання – порушення міграційного законодавства РФ через протермінований український паспорт, у який не була вклеєна фотографія після досягнення 25 років. Перспективи його звільнення залежать виключно від політичних домовленостей.
Інший кримський політичний в’язень, звільнений приблизно в той самий час після семи років ув’язнення, зіткнувся з новою кримінальною справою за звинуваченням у нібито розпалюванні ворожнечі.
Отже, після виходу на волю в Росії українські громадяни, що відбули незаконне покарання, фактично мають лише два варіанти: або нове ув’язнення за сфабрикованою справою, або перебування в центрі тимчасового тримання іноземців протягом невизначеного терміну. Інших шляхів для них на сьогодні практично не існує.
Наостанок ще одним свідченням погіршення ситуації є незаконна мобілізація на ТОТ. Якщо до 2022 року мобілізованих у Криму здебільшого залишали служити на ТОТ півострова, то після початку повномасштабного вторгнення Росія активно використовує їх у бойових діях проти України на українській же території, що є воєнним злочином.
Ми чітко бачимо та розуміємо, що окупація, яка триває, веде до подальшого погіршення становища людей. Вона також дозволяє Росії масштабувати репресивні практики, відпрацьовані в Криму, та впроваджувати дії, які є не лише грубим порушенням прав людини, але й мають відверто нелюдський характер, виходячи за будь-які рамки гуманітарного сприйняття того, що відбувається.
