Українського режисера Олега Сенцова та активіста Олександра Кольченка затримали в Криму 10 травня 2014 року. Їх звинуватили в підготовці терактів, засудивши Кольченка до 10, а Сенцова — до 20 років позбавлення волі. Також були затримані Геннадій Афанасьєв та Олексій Чирній. Афанасьєва у 2016-му році обміняли, Чирній залишився в колонії в Магадані.
Сенцова і Кольченка утримували в СІЗО в Москві, судили в Ростові, перевозили етапами на Урал і аж до російської Арктики. На двох вони проїхали майже 20 тисяч кілометрів — це половина шляху довкола світу. Для них ця подорож триває виключно Росією. І виключно в’язницями.
Знімальні групи Громадського побували у ключових містах на шляху їхнього етапу — Москві, Ростові, Челябінську, Лабитнангі. Журналісти дізналися, в яких умовах утримують кримчан та які люди опікуються їхніми долями там, куди так і не допустили українських консулів, куди й донині складно дістатися адвокатам.
У річницю арештів кримчан відбувся показ документального фільму та спецефір Громадського про долю політв’язнів, у якому прийняла участь керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
– Минуло 4 роки. Чи є надія? Що може статися, щоб Сєнцова та Кольченка було звільнено?
Скрипник: Наші політичні в’язні, по суті, і є цією надією. Те, як далеко завезли Олега Сєнцова, показує, що насправді він переміг цю систему, що система його боїться. Також справа Володимира Балуха демонструє, що одну людину боїться вся система ФСБ в Криму, йому вигадали вже третю кримінальну справу. Ще однією надією є родичі і друзі політв’язнів, які борються за них. Наприклад, Віра Котелянець, котра їздить до Криму, надихаючі мене щось робити далі.
З другого боку є не швидка, але певна реакція міжнародної спільноти. США, Канада та балтійські країни навіть змінили своє законодавство, щоб ввести персональні санкції проти людей, причетних до справи Олега Сєнцова та інших в’язнів з Криму. Може не одразу, та ми бачимо результат. Маю надію, що ми зможемо напрацювати механізми, щоб тиснути на Росію та звільнити наших бранців.
– Наскільки зараз важко отримувати інформацію про наших в’язнів в Криму?
Скрипник: З одного боку є багато суто технічних способів швидко отримувати інформацію, це й стрім, і захищені канали зв’язку, що дуже допомагає у нашій роботі. З іншого боку, є багато справ, які слухаються в суді в закритому режимі, наприклад, справа українських «диверсантів». Дуже часто для правозахисників судовий процес є головним джерелом отримання інформації, бо, поки йде слідство, дуже важко щось з’ясувати. Росія намагається створити умови, щоб закрити і ці дані. Також часто в судовому процесі застосовується режим відеоконференції, що позбавляє сторону захисту отримувати нормальну інформацію.
Але ми працюємо вже 4 роки, можемо отримувати інформацію, можемо її перевіряти, хоча дуже часто це є небезпечним. Це ризик для людей, які нам допомагають в цьому. Внесок адвокатів також тут є дуже вагомим, це й кримські адвокати, і адвокати з Російської Федерації, які захищають наших громадян. Хоча ми розуміємо, що вони працюють не в правовому полі, де адвокат дійсно може захистити людину. Але вони збирають докази, встановлюють невинуватість людей, і все це буде мати свої результати в подальшому, тому їх робота є дуже важливою.
– Що робити державі, якщо наші політв’язні повернуться до України, де їм жити, працювати, що буде з їх сім’ями?
– На жодне з ваших питань в українському законодавстві немає відповіді. Було 4 спроби законопроектів, які не вирішували цих питань. Нам обіцяли створити робочу групу, ми долучалися до цього процесу, але, на жаль, групи не було створено. Нам обіцяли, що з’явиться п’ятий законопроект, поки що його не бачили. Проект за №8205, згідно з яким СБУ повинно було видавати довідки про незаконне позбавлення волі, не прийнятий, але він і не вирішив би жодної проблеми а ні Олега Сєнцова, а ні інших. Прикро, але зараз відповісти на Ваше питання Україна як держава не може.
– Що має включати в себе стратегія держави відносно політв’язнів?
– Тут повинно бути два компонента – міжнародний та національний. Україні треба бути більш активною у двох питаннях. Перше – це створення окремого майданчику на базі Європейського Союзу або держав, які можуть впливати на Росію та чинити тиск в напрямку звільнення наших політв’язнів, надання їм медичної та гуманітарної допомоги. Друге – це посилення перемовин для того, щоб найти політиків, дипломатів, які можуть особисто розмовляти з Путіним, які мають важелі та можуть на нього впливати з приводу звільнення хоча б однієї або декількох осіб.
