Правозахисники і дослідники повинні систематично моніторити й аналізувати заклики до геноциду та мову ворожнечі в російських медіа, оскільки процес притягнення винних до відповідальності вимагає значних часових і людських ресурсів. Про це йшлося під час дискусії у Берліні «Механізми російської пропаганди: риторика геноциду всередині Росії та операції м’якої сили в Німеччині», де взяли участь менеджерка з міжнародної адвокації «Кримської правозахисної групи» Ірина Баран Ель Ґхалі та Юлія Крилова-Грек, кандидатка психологічних наук, доцентка Києво-Могилянської Академії, одна з авторок аналітичного звіту «Злочини інформвійни».
Дослідниці презентували у Берліні проєкт про те, як працює російська пропаганда та розказали про дві сторони російського впливу — відкриту пропаганду та приховану культурну дипломатію, які вимагають рішучих реакцій від судової системи та громадянського суспільства.
“Навіть якщо війна завершиться найближчим часом, залишаться мільйони росіян, свідомість яких сформована пропагандою ненависті до українців. Кількість переглядів таких відео та масштаби їх поширення свідчать про надзвичайно широку аудиторію – це зовсім не маргінальна меншість, як схильні вважати в Європі. Серед відомих пропагандистів можна назвати Соловйова та інших, але існує також багато менш публічних фігур. Найбільшу загрозу становить ситуація, коли такі особи приїжджають або прибуватимуть до Європи, видаючи себе за журналістів і навіть отримуючи там підтримку”, – наголосила Ірина Баран Ель Ґхалі.
Кандидатка психологічних наук, доцентка Києво-Могилянської Академії, одна з авторок аналітичного звіту «Злочини інформвійни» Юлія Крилова-Грек наголосила в свою чергу, що оин з основних викликів полягає в кардинальній зміні медіа-ландшафту. Усі закони, що стосуються геноциду – Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього і Римський статут – приймалися після Другої світової війни на основі її досвіду. За десятиліття, що минули, ситуація істотно змінилася.
“По-перше, з’явилися соціальні мережі, які не є офіційними медіа. З юридичної точки зору за контент у них зазвичай не притягують до відповідальності так само, як за пост у Facebook – на відміну від тоталітарних країн. По-друге, проблемним залишається саме визначення закликів до геноциду. Згідно з міжнародним правом, геноцид – це винищення або заклики до винищення групи повністю або частково з наміром її знищити. Тут виникають два ключові питання: 1. Що означає “частково”? 70%, 75%, 50%, 52%? Чіткого критерію немає. 2. Що таке “національна група”? Якщо лунають заклики знищити українську політичну націю, чи вважатиметься це закликом до знищення національної групи?”, – каже дослідниця.
Аналізуючи російські джерела та заклики, розраховані на громадян Росії (не використовую термін “росіяни”, оскільки Росія – багатонаціональна країна), можна впевнено стверджувати: заклики до знищення українців як політичної нації підпадають під категорію закликів проти національної групи.
“Важливо зазначити, що в міжнародному праві існує покарання лише за заклики до геноциду або його здійснення. Покарання за заклики до злочинів проти людяності або військових злочинів не передбачене, хоча такі заклики лунають доволі часто. Одна з причин інертності судової системи – великі ризики зловживання відповідними статтями закону. Справді, буває складно розмежувати свободу слова та мову ворожнечі. Однак це не стосується прямих закликів до винищення. Коли йдеться про заклики до вбивства або знищення країни чи її суверенітету, особливо в умовах агресії, це жодним чином не може розглядатися як прояв свободи слова. Тут немає місця для двозначності“, – вважає Юлія Крилова-Грек.
Нагадаємо, у лютому у Києві в агенції «Укрінформ» правозахисниці презентували аналітичний звіт «Злочини інформвійни» та відкриту базу даних під назвою “Викриття російських пропагандистів».
