Дім прав людини “Крим” 13 листопада 2019 року був прийнятий до Міжнародної мережі домів прав людини. Про історію створення Кримського Дому та його плани сайту Zmina розповідають представники організацій – співзасновники Дому.
В Україні є група організацій, які виїхали з Криму. Це Регіональний центр прав людини м. Севастополь (РЦПЛ), Центр громадянської освіти “Альменда” м. Ялта, Кримська правозахисна група (КПГ). Ці організації співпрацюють між собою, а також із Центром прав людини ZMINA. І тому виникла ідея створення Кримського Дому прав людини задля постійної комунікації між організаціями.
Ольга Скрипник, координаторка КПГ: Ідея про створення Кримського Дому прав людини виникла вже кілька років тому. Вона була пов’язана з попередніми спробами створення таких домів. Два роки тому з’явилася ініціативна група з чотирьох правозахисних організацій, що стала співпрацювати з Міжнародною мережею домів прав людини, і ця група тепер продовжує свою роботу.
Анастасія Мартиновська, керівниця РЦПЛ: Є необхідність розробляти спільну позицію щодо Криму. Так склалося, що відразу після окупації почалися бойові дії на Сході України, і вся увага перемкнулася туди.
Наразі потрібна консолідація всіх організацій, що працюють з питань Криму, потрібна платформа для об’єднання і обміну досвідом. Повинна бути вироблена спільна позиція, що виключає суперечливі моменти.
Тетяна Печончик, керівниця ZMINA: Дім прав людини “Крим” – це спільна робота адвокації, просування тематики захисту прав людини в контексті збройного конфлікту й, зокрема, окупації Криму.
В ініціативній групі, яка працює над створенням Дому, ми єдина некримська організація. Але для нас тематика Криму дуже важлива, ми з перших днів окупації долучилися до документування порушень прав людини в Криму. Спочатку в складі Кримської польової місії, потім продовжували працювати з колегами. Вважаю, що цей Дім має бути не тільки для людей, які постраждали від окупації, це велика справа для всієї правозахисної спільноти.
Одна з функцій Дому прав людини – це захист самих правозахисників
Ольга Скрипник: Правозахисники завжди перебувають у конфліктних ситуаціях, тому що їхнє завдання – працювати на захист прав людини, що порушуються з боку влади. Тобто, якщо людина займається правозахисною діяльністю, вона апріорі потрапляє в конфлікт із владою. У нинішній ситуації, яка склалася в Україні, і особливо в Криму, ризик ще вище. Окупаційна влада зацікавлена в тому, щоб правозахисників не було, тому що саме вони частіше за всіх висвітлюють проблеми з правами людини, допомагають збирати докази для міжнародних судів.
Валентина Потапова, керівниця ЦГО “Альменда”: Головним принципом правозахисної діяльності є використовування ненасильницьких методів у своїй роботі. Одночасно правозахисники відстоюють права людей, які опинилися або в групі ризику, або не мають підтримки суспільства (роми, спільноти ЛГБТ, за радянських часів – дисиденти). Правозахисники можуть виходити на акції, поширювати необхідну інформацію, але самі, по суті, є беззахисними. Вони намагаються боротися або з усталеною державною системою, або із суспільними стереотипами. У другому випадку завдання навіть складніше, оскільки треба вести ще й просвітницьку діяльність, щоб донести до громадських мас свою позицію. Саме тому правозахисники самі потребують захисту, насамперед з боку суспільства. Приклад Катерини Гандзюк показує, що, опинившись на передовій такої діяльності, людина може бути фізично усунута. Журналіст Георгій Гонгадзе вважав, що повинен донести наявну в нього інформацію до суспільства, і теж був знищений.
Створення Кримського Дому прав людини стало відповіддю на відповідну ситуацію. У 2014 році люди, які до кінця захищали територіальну цілісність України, були змушені виїхати з Криму або через погрози фізичної розправи, або загрози звинувачення в злочинах, яких вони не скоювали. Вони краще за інших розуміли, що відбувається в Криму в реальності, і тому почали організовуватися, щоб захищати права тих, хто там залишився.
Анастасія Мартиновська: До нещодавнього часу практично не було жодної підтримки від держави для правозахисників, що працюють “у полі”. Важко було також з допомогою від громадського сектору, тому що він багато в чому залежить від “донорів”. У проєктах не завжди була можливість прописати таку підтримку. Дім прав людини повинен стати не тільки виразником загальної позиції, але й опорою, необхідною для правозахисників Криму. Для нашої організації це буде створення основи для побудови громадянського суспільства щодо повернення Криму.
Дім прав людини “Крим” вступив до Міжнародної мережі домів прав людини. Що це за мережа?
Ольга Скрипник: Міжнародна мережа домів прав людини існує вже кілька років, зараз до неї входять 19 домів з різних країн. Усі доми об’єднує робота із захисту свободи слова, свободи зібрань, і безпосередньо захист самих правозахисників. Є спільна адвокаційна діяльність, інформаційна підтримка. Правозахисники з однієї країни можуть отримати реабілітаційну допомогу в Домі прав людини в іншій країні. Така міжнародна солідарність дуже важлива і необхідна, особливо в разі захисту правозахисників – в’язнів сумління. Зараз це дуже актуально для Криму. Ми вважаємо, що ситуація, яка там склалася, вимагає окремого об’єднання саме з правозахисним фокусом. Тому ідея створення Кримського Дому прав людини здається для нас необхідною.
Білоруський Дім прав людини має близький для нас досвід, тому що він також працює не на своїй території, а у Вільнюсі. Його заснували білоруські правозахисники, деякі з них не можуть повернутися до своєї країни через переслідування. Це близький нам досвід, тому що частина моїх колег із Кримської правозахисної групи, зокрема і я, не можуть повернутися додому через переслідування з боку Росії. Наш кримський Дім працює, не виїжджаючи за межі України, він у Києві, і це важливо, тому що тут розташовані органи влади, з якими ми працюємо, щоб поліпшити українське законодавство, щоб Україна була більш ефективна в захисті своїх громадян, які залишилися в Криму.
Тетяна Печончик: В Україні це буде вже другий Дім прав людини, перший уже успішно працює в Чернігові, це Чернігівський Дім прав людини. Він має унікальний контекст, бо є освітнім простором, у ньому можна проводити різні види освітніх заходів, конференції. Він має тренінгові зали, кімнати для проживання. Вважаю, що цей Дім зайняв свою важливу нішу в Україні у сфері освіти з питань прав людини.
Анастасія Мартиновська: Доми в Міжнародній мережі домів прав людини мають свої особливості. Нашому Дому насамперед потрібно консолідувати зусилля громадських організацій, але також одним з головних напрямів буде допомога самим правозахисникам.
Про співпрацю, плани і напрями діяльності
Валентина Потапова: Наразі чотири організації, що входять до кримського Дому і не мають розбіжностей у напрямах діяльності, виробляють концепцію його розвитку, а також меморандум про те, на яких засадах ми будемо співпрацювати. Цей процес, по суті, зараз завершено, меморандум і концепція нарешті з’явилися, на це пішов майже рік. Кримський будинок є відкритим. Ми прописали, на яких принципах готові співпрацювати, тому до нас можуть у будь-який момент приєднатися організації, для яких права людини в Криму також є пріоритетним напрямом.
Ольга Скрипник: Ми плануємо співпрацю не тільки між нашими чотирма організаціями, а й з усіма іншими, які так чи інакше працюють з темою Криму як у сфері прав людини, так і в інших сферах. Вважаємо важливим постійний діалог між організаціями, потрібно спільно шукати різні шляхи захисту і тих, хто залишився в Криму, і тих, хто виїхав. У межах Дому всі наші організації з огляду на свої можливості надають людям із Криму різну допомогу, зокрема правову та інформаційну, особливо в ситуаціях, коли потрібно терміново виїхати на материк.
Також важливим моментом є аналітична діяльність Дому. Ми вивчаємо ситуацію, шукаємо способи впливу на РФ за допомогою міжнародних партнерів, щоб допомагати людям, звільняти в’язнів. Взаємодіємо з тими, хто працює безпосередньо в Криму, з журналістами та блогерами, звісно з дотриманням заходів безпеки, щоб не завдати шкоди їхньому здоров’ю. Ми сподіваємося, що у нас буде достатнє фінансування, щоб Дім з’явився фізично, щоб люди з Криму могли розраховувати на його допомогу. Це буде і простір для тренінгів, зустрічей, а також місце, де можна буде переночувати в разі потреби.
Тетяна Печончик: Нам допомагає Мережа будинків прав людини, центральний офіс якої розташований в Осло. Вони надають експертну допомогу, оскільки брали участь у створенні інших будинків у різних країнах. Зараз проходить узгодження концепції, меморандуму та інших документів, на яких базуватиметься робота Дому, бо існують певні вимоги і критерії, котрих потрібно буде дотримуватись.
Дім прав людини “Крим” нещодавно був прийнятий у Міжнародну мережу домів прав людини. Ми вдячні Фонду домів прав людини, тому що вони вірять у цю справу так само, як і ми, й докладають чимало зусиль у питанні просування прав людини у зв’язку з окупацією Криму.
