15 років колонії суворого режиму — такий вирок отримав художник Богдан Зіза за протест проти російського вторгнення. Він облив синьо-жовтою фарбою двері окупаційної адміністрації в Євпаторії. Окупаційна влада назвала це актом тероризму. Сестра політв’язня Олександра Баркова розповідає, як важко знайти незалежного адвоката для захисту, адже більшість з них у Криму позбавили ліцензій. З подібною проблемою зіштовхуються й інші рідні політичних бранців. Чому Росія не допускає до політв’язнів незалежних адвокатів і як це впливає на їхню долю — дізнаються журналісти Суспільне Крим.
“Ми побачили на сайті ФСБ про те, що йому інкримінують 15 років ув’язнення, вірогідно. Але ми в це не повірили, тому що те, що він зробив і те, який термін йому хочуть інкримінувати — це взагалі були не співвідносні для нас речі, для нормальних, адекватних людей. Бо за синьо-жовту фарбу давати статтю за тероризм і 15 років — це неадекватно. Але через якийсь час ми зрозуміли, що в Росії це можливо”, — зазначила сестра політв’язня Олександра Баркова.
Коли Баркова почула, що за це Зізі закидають тероризм, то почала шукати незалежного адвоката. Правозахисні організації допомогли знайти такого юриста в Криму. Вони покривають й витрати на адвоката.
“Але адвоката дуже довго до нього не пускали, тобто це теж стандартний спосіб, коли адвокат приходить у СІЗО, стає в чергу на те, щоб побачитись з ув’язненим. Але йому відмовляють і кажу, що ні, його тут немає. Адвокат ходив та добивався з ним зустрічі. В результаті все вийшло”, — сказала сестра Зізи.
Вона зазначила, що цивільних полонених можуть обмінювати дружні країни, але для цього треба розголос. Сестра політв’язня подякувала українським медіа, які залишають у полі зору Зізу, а також державі, яка теж допомагає інформаційно.
“Зараз бачимо за результатами останніх обмінів — обмін Нарімана Джеляла, Леніє Умерової, — що держава дуже сприяє обмінам. Це величезна важка робота насправді, тому що офіційного механізму в стані триваючої війни для обміну політв’язнів не існує. І те, що ми зараз вже можемо бачити повернення наших людей, це дуже-дуже велика перемога зі сторони влади”, — заявила Баркова.
Вона додала, що самостійно звертається ще й до закордонних ЗМІ.
“З цивільними полоненими взагалі інша ситуація, тому що у нас немає обмінного фонду. Тому чинити тиск на Росію з підтримкою інших країн — це більш вірогідно, що буде гарний результат”, — наголосила сестра Зізи.
На її думку, рідним політв’язнів потрібно відмовлятися від призначених адвокатів та шукати приватного.
“Якщо в них немає незалежного адвоката, їм представляють адвоката від ФСБ, який дуже часто робить гірше, тобто він змушує визнати провину… Перебуваючи в ув’язненні, під катуваннями, загалом в такому пригніченому моральному стані, люди часто погоджуються і свідчать самі проти себе. І велику частину для цього робить якраз адвокат від ФСБ. Тому те, що у нас був незалежний адвокат, насправді дуже велика подяка нашим організаціям, які займаються допомогою політв’язнів, тому що інакше, я думаю, було б ще гірше”, — пояснила Баркова.
Колишня політбранка Леніє Умерова, якій загрожувало 20 років за ґратами, каже, що адвокати за призначенням можуть спіпрацювати з ФСБ.
“Державні адвокати залежать від своєї зарплати, яка виплачує їм держава. Вони залежать від цієї структури, яка називається Російська Федерація, тобто всі її організації по типу ФСБ, різні спецслужби мають вплив на цих адвокатів. Незалежний адвокат — це адвокат, з яким ви вдвох в контракті, і він може захищати ваші права краще, зрозуміліше і відстоювати саме вас”, — сказала експолітбранка, яку повернули в Україну 13 вересня.
Водночас вона зазначила, що в Росії адвокат не має вплив на термін ув’язнення понад 10 років. Але приватний адвокат може відстоювати саме інтереси політв’язня, говорити, домовлятися і спілкуватися саме по їхніх питаннях.
Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник розповіла Суспільне Крим, що не завжди державні адвокати співпрацюють з ФСБ та схиляють до визнання своєї провини.
“Це чергування — хто був на цьому чергуванні, того і призначають. Тому інколи бувають випадки, коли не обов’язково це адвокат, який прямо співпрацює з ФСБ. Якщо родичі все ж таки не довіряють адвокату за призначенням, вони починають шукати, або їм хтось радить. На жаль, ми маємо вже багато людей, які сидять за ґратами, тому рано чи пізно ці родичі знайомляться між собою. І родичі, тих, хто вже сидить, часто радить найняти незалежного адвоката”, — повідомила правозахисниця.
Водночас незалежних захисників на окупованих територіях майже не залишилось. В Криму після повномасштабного вторгнення Росії ліцензій позбавили чотирьох адвокатів — Лілю Гемеджі, Рустема Кямілєва, Олексія Ладіна та Назіма Шейхмамбетова.
Крім того, Скрипник повідомила, що немає гарантії, що в перші місяці після затримання людей за політично вмотивованими справами російські силовики допустять до них незалежних адвокатів. Зокрема, якщо це справа про шпигунство, державну зраду, зберігання вибухівки.
“Тому що на перших етапах, наприклад, коли було затримання, зазвичай, воно відбувається з порушенням всіх формальних процесуальних норм, в тому числі того ж самого російського законодавства. На цей період людину змушують дати свідчення проти себе, часто під тортурами, і щоб оцих слідів тортур не було, то допускають адвоката значно пізніше. Наприклад, так колись було в справі Євгена Панова, коли адвокатів допустили вже через 4 місяці після того, як сліди побиття, тортур, електричного струму були вже не так помітні для адвокатів, яких найняли рідні, тому на перших порах дуже важко взагалі адвокатам пробитися туди”, — зазначила правозахисниця.
Адвоката довго не допускали й до Богдана Зізи. Після етапування у російський Владимир можливостей, аби хтось навідав його у в’язниці, залишилося вкрай мало.
“Вкрай рідко якийсь місцевий адвокат теж завдяки якимось громадським організаціям може його навідати та дізнатися про його стан, але наш адвокат не так активно з ним комунікує. І загалом комунікація зараз уже після винесення вироку досить ускладнена”, — розповіла його сестра.
Вона додала, що наразі вже місяць немає відповіді від Богдана на листи. Зворотного зв’язку немає з ним й через адвоката. Тому родичі політв’язня чекають “хоч на якусь звістку”.
Голова правління Кримської правозахисної групи розповіла, що після етапування політв’язня з Криму до російської колонії незалежним адвокатам буває важко навідуватись до підзахисного.
Також іноді політв’язнів переміщують у колонію в окупованій частині Донецької чи Запорізької області, куди адвокати бояться їхати. Місцевих адвокатів теж знайти там дуже складно.
Водночас зафіксовані випадки, коли співробітники ФСБ затримують адвокатів на Керченському мості, на шляху до свого підзахисного.
“Вони дуже довго перевіряли документи, казали, що в них щось не то з посвідченням, щоб адвокати запізнилися, наприклад, на ранкове засідання. Це ускладнює можливість побачити свого підзахисного, тому що поки вони доберуться, дуже часто їх теж там вже тримають в СІЗО, і вони можуть їх побачити вже тільки на судовому засіданні. Поговорити під час судового засідання вкрай важко. Так само адміністрація СІЗО обмежує можливість побачення з клієнтом і кажуть: “У нас лише одна кімната для того, щоб клієнт поспілкувався з адвокатом, і вона зараз зайнята, приходьте завтра”. Багато формальних перепон, які створюються для того, щоб адвокати не могли побачити своїх клієнтів”, — сказала вона.
Скрипник навела приклад адвоката, який щотижня ходив до свого підзахисного в СІЗО в Сімферополі. Йому формально не відмовляли, а казали, що то в його клієнта слідчі дії, то забрали до медчастини. Також адвокатам інколи прямо казали, що підзахисного в них немає та треба шукати в інших ізоляторах.
Правозахисниця зазначила, що родичі часто звертаються до російських правозахисних організацій, щоб ті допомогли знайти місцевого адвоката. Така людина може разово відвідати етапованого ув’язненого та дізнатися про його стан.
“Якщо рідні знають, що людина перебуває там в конкретному СІЗО, або вже часто навіть на етапі колонії, то вони просто в тому місці шукають місцевих адвокатів. Тут не гарантія, що адвокат дійсно відповідально спрацює. Він може сказати, що хотів, намагався зайти, але не пустили”, — зауважила вона.
Проте є російські колонії, де не дозволяють адвокатам потрапити до політбранців.
“Наприклад, це колонія “Таганрог”, де утримують багато військовополонених та цивільних полонених, яких Росія досі не визнала. Туди майже жоден адвокат, навіть найпорядніший, не потрапляє, тому що Росія ховає наших людей, тому що вони закатовані, вони вмирають в цих колоніях. Це найстрашніші такі зони, куди ніхто не може потрапити, і Росія цим користується. Ми знаємо, що вже багато наших людей загинуло, в тому числі і журналістка Вікторія Рощина. За яких обставин — невідомо, тому що це закриті території. Росія може робити там все, що завгодно. Тому, на жаль, навіть для порядних і відповідальних адвокатів Росії, які ще залишились, не всі колонії і не всі СІЗО відкриті”, — уточнила правозахисниця.
Родичі політбранців мають право на фінансову допомогу від держави у розмірі 160 тисяч гривень на рік: виплата за кожен рік полону та компенсація витрат на правові послуги. Але цих грошей часто не достатньо, каже Скрипник. Адже за даними правозахисників, один візит адвоката у колонію може коштувати 20-50 тисяч рублів (8 до 20 тисяч грн) і більше.
Також одноразово надають допомогу за повернення політв’язня в Україну у розмірі 100 тисяч грн. Ці кошти теж часто витрачають не на здоров’я колишнього полоненого, а на погашення боргів за послуги адвоката, додала правозахисниця.
“У мене є люди, яким ми допомагали. На щастя, деякі з них звільнені вже. Вони мають зараз борги. Їхні рідні, наприклад, брали кредити в українських банках, а після повернення, після пережитих тортур, замість того, щоб відновлювати своє здоров’я і на це витрачати гроші, вони всі гроші витрачають на те, щоб погасити ці кредити, і це суми можуть бути мільйон гривень. Гроші Україна надає, але їх недостатньо для того, щоб покривати всі витрати, які мають рідні. Тому вони продають все, що можуть, беруть кредити, беруть позику, все, що завгодно роблять, аби мати хоч якийсь зв’язок зі своїми рідними в полоні”, — розповіла Скрипник.
За її словами, ще важливу роль грає, де перебуває родич політв’язня. Якщо на підконтрольній території України, то першочергово треба звертатись до координаційного штабу з питань військовополонених і цивільних полонених — Офісу омбудсмана України. Також важливо писати заяву про викрадення чи позбавлення волі людини в поліцію та СБУ.
“А якщо ми говоримо про окуповану території, то дуже часто це абсолютно катастрофічна ситуація. Нікуди вони не звернуться, тому що там немає куди звертатися, там немає правозахисних організацій, там часто немає навіть адвокатів. На багатьох окупованих територіях, умовно в Бердянську, ви не знайдете адвоката, тому що їх просто немає, або якщо є, то це російський адвокат”, — зазначила правозахисниця.
