У російських в’язницях ув’язненим відмовляють у медичній допомозі для отримання зізнань. Зокрема, це стосується політичних в’язнів. Про це в ексклюзивному коментарі УНН розповіла правозахисниця і керівник Кримської правозахисної групи” Ольга Скрипник.
Правозахисниця підтвердила, що надання або ненадання медичної допомоги використовується як інструмент шантажу.
“Що стосується ненадання медичної допомоги, то з цим абсолютно катастрофічна ситуація, яка стосується всіх ув’язнених – як політичних, так і звичайних ув’язнених, які перебувають у СІЗО й у колоніях Криму. Що стосується використання ненадання допомоги у різних справах, ми це фіксували як форму тиску. По суті, за міжнародними стандартами, якщо не надають допомогу і вимагають щось на заміну, наприклад, свідчення, то це може бути прирівняне до тортур”, – пояснила правозахисниця.
Вона навела приклад такої ситуації у справі так званих “диверсантів”.
“Це Володимир Дудка, коли його затримали, він уже тоді мав хронічні хвороби, а потім він якраз проходив лікування. Балуху була необхідна медична допомога, він страждав від дуже гострого болю. Йому спеціально не надавали допомогу і вимагали дати свідчення. Це приклад, як це використовується. Володимиру Балуху, навіть коли він у суді втрачав свідомість, – максимум, що він отримував – приїжджала швидка допомога, йому давали таблетку від тиску і відправляли назад у будівлю суду. Далі гучна справа, де було чітко видно, що не надають допомогу – це “справа Веджіє Кашка”, це ветеран кримськотатарського руху. Справа отримала таку назву, тому що під час затримання чотирьох кримських татар загинула Веджіє Кашка. Наприклад, тоді був затриманий Бекір Дегерменджі, це батько одного з фігурантів у “справі 26 лютого”. Ось вони перебували у залі судового засідання, це люди похилого віку, які потребують медичної допомоги, і одному з них довелося одягати кисневу маску. Навіть незважаючи на це, що вони не могли тоді повноцінно брати участь у судових засіданнях, їх все одно залишили під вартою і залишили у СІЗО. Була інша ще справа над Кабір Мохаммад, він взагалі пережив два інсульти у СІЗО через те, що йому не надали медичну допомогу”, – розповіла Скрипник.
За словами правозахисниці, випадки, коли медична допомога стає предметом шантажу, фіксуються постійно.
“Це дійсно – практика. Друга проблема – це смерті у СІЗО. У квітні цього року ми повідомили про чотири смерті, про які нам точно стало відомо. Це були чотири смерті, які навіть ФСВП Російської Федерації визнала. Щоправда, ФСВП РФ визнала три з чотирьох, і офіційна версія, що це суїцид. Це були всі громадяни України, але етнічно там були і кримські татари, і росіяни, і українці. Але те, що, припустимо, викликає сумніви: один випадок стався у карцері. Коли людина потрапляє у карцер, то у неї забирають будь-які предмети. Як у людей вийшло вчинити суїцид у карцері – велике питання. Тому ми направили в тому числі інформацію Спеціальному доповідачу ООН з питань запобігання катуванням Нільсу Мельцеру, тому що не факт, що це був суїцид”, – пояснила Скрипник.
За словами активістки, навіть якщо мав місце суїцид, то виникає питання до керівників місця несвободи: яким чином у утримуваного в карцері опинилися предмети, за допомогою яких він зміг накласти на себе руки.
