“Крим перетворюється на військовий шпиталь”. Як велика війна змінила окупований півострів

Війна: “непотоплюваний авіаносець” із пробоїнами

Непотоплюваний авіаносець – ця метафора була однією з найпопулярніших характеристик Криму після його окупації Росією. На думку і українських, і російських експертів, саме на це Кремль перетворював півострів, нашпиговуючи його військовими і технікою.

Але на другий рік повномасштабної війни нікому не спаде на думку назвати півострів непотоплюваним. Занадто багато пробоїн у ньому вже зробили.

Поки Крим продовжує нести загрозу для материкової України. Лише за минулий рік російські війська 117 разів атакували українську територію з Криму, підрахували в редакції “BlackSeaNews” та “Інституті Чорноморських стратегічних досліджень”. Здебільшого “Шахедами” та “Калібрами”, останні запускали з кораблів Чорноморського флоту РФ.

Проте і Сили оборони України за 2023 рік здійснили не менше ніж 184 атаки по об’єктах в Криму та по кораблях ЧФ РФ.

Так, наприклад, у липні вдарили по Керченському мосту. У вересні підбили великий десантний корабель “Минск” та підводний човен “Ростов-на-Дону” і влучили ракетами в штаб Чорноморського флоту в Севастополі. А в жовтні ГУР навіть висадило групу бійців на західному узбережжі Криму. “Подарунком” під новорічну ялинку стало знищення великого десантного корабля “Новочеркасск” в порту Феодосії в грудні минулого року.

Флот і авіація

Понад два десятиліття Чорноморський флот був грізною ознакою присутності Росії на українській землі. Він відіграв значну роль у процесі окупації півострова в 2014 році. Але за два роки великої війни він стає все менше грізним і все більше ізольованим.

З тринадцяти протичовнових і десантних кораблів 30-ої севастопольської дивізії ЧФ РФ чотири пішли на дно (включно з флагманом – ракетним крейсером “Москва”), ще кілька зазнали ушкоджень. Всі основні бойові кораблі ЧФ Росія перемістила до Новоросійська.

– Уся активність Чорноморського флоту – біля узбережжя Криму або в східній частині Чорного моря. Ми повністю забезпечили на сьогодні можливість контролювати у вогневому плані, можливість завдавати ударів по Чорноморському флоту, якщо він заходитиме в північно-західну частину, – заявив дням заступник начальника ГУР МО Вадим Скібіцький.

Варто зазначити, що в українських Сил оборони є досвід атаки на військові цілі навіть на сході Криму. Так, приміром, у листопаді минулого року, вони дісталися до ракетоносія “Аскольд”, що перебував на території заводу “Залив” у Керчі.

– Росіяни розуміють, що перевезення критичних військових вантажів через Керченський міст або через Керченську протоку – це дуже ризиковано, – керівник проєкту “Інституту Чорноморських стратегічних досліджень” Андрій Клименко розповідає, як флот залучають до логістики.

– Тому вони використовують великі десантні кораблі або для перевезення боєприпасів з Новоросійська в Крим – для тих військ, які там базуються і далі підуть на територію Херсонської області; або для вивезення морських ракет. В тому числі “Калібрів”, які зберігалися на головному складі боєприпасів у Сухарній балці в Севастополі.

Проєкт “Крим.Реалії” нарахував на півострові 232 російські військові об’єкти і розмістив їх на карті. Серед них і військові аеродроми, по яких українські війська час від часу завдають ударів.

Три найважливіші авіабази розташовані в Новофедорівці, Гвардійському та Севастополі.

На аеродромі “Саки” в Новофедорівці базується 43-й штурмовий авіаційний полк, що перебуває в складі Чорноморського флоту. На озброєнні полку бомбардувальники Су-24 і винищувачі Су-30.

– Це основна ударна сила флоту, – каже УП керівник програм безпеки Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павло Лакійчук. – Вони ще на початку повномасштабного вторгнення наносили бомбові удари. А винищувачі застосовують для прикриття і для патрулювання в північно-західній акваторії Чорного моря. 

Кораблі їхні ми прогнали, а літаки прогнати досить складно: ППО наша до них не дотягується. І тут вони мають серйозну перевагу.

Авіабази “Гвардійське” та “Бельбек” підпорядковані повітряно-космічним силам РФ. В Гвардійському базуються бомбардувальники Су-24, що завдають ударів вглиб території України, і штурмовики Су-25, завдання яких – підтримка військ безпосередньо на передній лінії.

На авіабазі “Бельбек” в Севастополі – винищувачі Су-27 і Су-27СМ: це основні сили Росії для повітряного прикриття і протиповітряної оборони Кримського півострова та території поруч. Osint-аналітики фіксували в “Бельбеку” винищувач-перехоплювач МіГ-31 – не виключено, що це була та його модифікація, яка несе “Кинджали”.

Ще в серпні 2022 року українські Сили оборони заклали традицію ударів по військових аеродромах, спаливши 9 літаків на авіабазі “Саки”. Відтоді українські атаки на аеродроми відбуваються регулярно. Наприклад, по тих же “Саках” останнього разу вдарили в січні, знищивши там пункт управління.

Перекинувши зенітно-ракетні та зенітно-артилерійські підрозділи зі своїх регіонів на півострів, Росія створила там ешелоновану систему ППО. Проте вибухи на військових об’єктах тривають, нагадуючи кримчанам, що вони живуть на прифронтовій території.

Плацдарм для відновлення

Окрім безпосередньої атаки на материкову Україну, Росія використовує Крим як великий логістичний вузол, щоб підживлювати свої війська в Херсонській та Запорізькій областях. А з місць бойових дій у Крим повертають виведену з ладу техніку та поранених або ліквідованих військових.

Андрій Клименко наводить як приклад майданчики для ремонту підбитих танків і БТРів у Севастополі. Їх можуть відновлювати на Севастопольському морському заводі та інших підприємствах, що мають досвід металообробки.

Зросла завантаженість виробничих потужностей на підприємствах у західному Криму, які здатні ремонтувати військову техніку. На керченському заводі “Залів” побудували три ракетні кораблі російського проєкту “Каракурт”. Можливо, під військові потреби також працюють сімферопольські заводи “Фіолент” та “Пневматика”.

А поранені заповнюють кримські лікарні й санаторії. Обслуговування російських військових є пріоритетом у лікувальних закладах – під них віддають цілі відділення в лікарнях. Також “учасники спецоперації” є сьогодні головними клієнтами 32-х спеціалізованих санаторіїв у Криму, що одномоментно вміщають 18 тисяч людей.

– Крим перетворюється на військовий шпиталь, – резюмує Андрій Клименко.

Якою мірою він став джерелом для поповнення російської армії людським ресурсом? Правозахисники, що спеціалізуються на Кримі, не можуть назвати достовірних цифр. В новини потрапляють тільки результати офіційного призову – приблизно 3 тисячі строковиків у кожну призовну кампанію. Вже задокументовано майже 600 кримчан, які воювали проти України й були ліквідовані.

Крім того, для участі у війні проти України окупаційний глава Криму Сергій Аксьонов створив добровольчі батальйони “Таврида” і “Ливадия”. “Таврида” зібрана з російських козаків; її очолив помічник Аксьонова, атаман Чорноморського козачого війська Антон Сироткін. А до підрозділу “Ливадия” входить ПВК “Конвой”, якою командує Константін Пікалов із позивним “Мазай”, раніше відомий як куратор ПВК “Вагнер” в Африці.

Кримське підпілля

Одного весняного дня 2022 року підприємиця з Севастополя Віолетта Столярова підійшла до будівлі місцевого пенсійного фонду, зачекала кілька хвилин і, впевнившись, що її ніхто не бачить, пов’язала біля входу символ спротиву – жовту стрічку.

– Було бажання хоч якось чинити опір. Надихнути таких людей, як я: які бояться відкрито виступити, але незгодні з війною і підтримують Україну, – пояснює Столярова “Українській правді”.

Стрічки вона купувала невеличкими рулонами і в різних місцях, щоб не викликати підозри.

Рух “Жовта стрічка” запрацював у Криму після повномасштабного вторгнення. Його активісти розвішують українські символи, розклеюють агітаційні листівки, залишають патріотичні графіті.

Поступово Столярова перейшла зі стрічок на графіті. Купила синю і жовту фарби та почала малювати в публічних місцях прапори України та робити написи на кшталт “Слава Україні!”.

Проте одного дня втратила пильність. Її автівка потрапила на камеру спостереження, і незабаром до неї постукали співробітники Центру протидії екстремізму. Забрали телефон, повезли у відділок, склали протокол, змусили покаятися на камеру та відпустили. Попередили: викличуть наступного тижня.

Столярова чекати нового виклику не стала. Розуміючи, що силовики можуть знайти в її телефоні нові приводи для звинувачень, зібрала речі та рушила на материкову Україну. Пізніше вона дізналася, що її оголосили в розшук.

Однак підпільний рух у Криму – це не тільки агітація.

“Наші агенти спостерігали за розвантаженням танків у Євпаторії на станції Товарна. Після розвантаження наш агент нарахував понад 30 танків типу Т-62. Координати стоянки такі…”

Це один з останніх постів у телеграм-каналі військового руху “Атеш” (в перекладі з кримськотатарської – “Вогонь”). До посту додається відео з низкою танків на залізничній станції.

В сусідніх дописах можна знайти координати інших цілей, що можуть бути цікавими для української розвідки. А також відео з диверсіями, внутрішню інформацію та чутки, що точаться серед російських військових та силовиків і час від часу заклик приєднатися до партизанів. Іноді в дописах додається, що вся здобута інформація вже передана українським військовим.

Так виглядає сучасний партизанський рух, де головною зброєю є не вибухівка, а телефон.

Робота “Атеша” почалася в Криму в 2022 році. А зараз – це прослідковується в публікаціях – він співпрацює з антивоєнними активістами далеко за межами півострова – від Москви до Сибіру.

У свою чергу ФСБ час від часу стверджує, що схопила в Криму диверсанта чи групу диверсантів. Деякі з кримчан, яких звинуватили в підготовці диверсії, вже встигли отримати вироки. Так, наприклад, у січні цього року в Сімферополі засудили жителя Керчі до 12 років позбавлення волі нібито за плани підірвати електростанцію.

Політика: повний штиль

Вчасна зрада – це не зрада, а передбачення.

Саме так міг би сказати Володимир Константинов, що активно сприяв окупації і на момент вторгнення Росії вже чотири роки як був головою Верховної Ради Криму.

Росія нагородила його за зраду. Всі ці роки Константинов залишався спікером, встановивши рекорд серед попередників.

Вже десять років керує окупаційним урядом Криму і Сергій Аксьонов.

У перші два роки після вторгнення за Аксьоновим та Константиновим наглядав повноважний представник Путіна Олег Белавенцев (за дії в Криму Святошинський райсуд Києва заочно засудив його до 13 років позбавлення волі). Але в 2016 році Путін скасував “Кримський федеральний округ”, а з ним і посаду свого представника.

Майже щороку в Криму точаться розмови щодо можливої відставки Аксьонова, однак по-справжньому великі ризики для нього за цей час виникали лише двічі.

Перший – в 2015-му році, коли Аксьонову запропонували перейти на посаду міністра у справах Криму (з 2014 по 2015 рік у російському уряді існувало подібне міністерство). Але тоді Аксьонов зміг відстояти крісло як “герой кримської весни”.

Другий – в 2019 році, коли місцеві вибори були чудовим приводом для Москви змінити набридлого “главу” Криму. Аксьонову довелося піти на поклін до близького соратника Путіна Аркадія Ротенберга, чиї компанії займалися двома кримськими мегапроєктами – будівництвом Керченського мосту та траси “Таврида”. Це допомогло Аксьонову втриматися на посаді, але він перестав бути рівновіддаленим від усіх кремлівських гравців.

А повномасштабне вторгнення дало Аксьонову впевненість, що він протримається у своєму кріслі щонайменше до восени 2024 року – до нових виборів у місцеві “органи влади”. Хто ж змінює керівника на початку бойових дій?

Одна з головних претензій Москви до Аксьонова – регулярні корупційні скандали в його оточенні. Через корупційні оборудки всі найближчі соратники Аксьонова, які приходили з ним до влади в 2014 році, або вимушені були залишити свої посади, або навіть вирушити за ґрати.

Аксьонов та Константинов зуміли поділити свої сфери впливу: наприклад, якщо голова “адміністрації” населеного пункту – людина Аксьонова, то очільник “місцевої ради” – орієнтується на Константинова. І навпаки.

– В результаті політичне життя як таке в Криму просто відсутнє, – на умовах анонімності каже УП один із кримських оглядачів. – У “парламенті” Криму є однопартійна більшість “Єдиної Росії”. А якість депкорпусу – повний штиль. Для порівняння: у Севастополі досить жива суспільно-політична обстановка, там присутня дискусія щодо розвитку міста.

Однак 2024-й рік може стати для Аксьонова та Константинова останнім на посаді. Розмови про те, що їх можуть відправити в Раду Федерації, почалися в Криму з новою силою.

Наступником Аксьонова, якщо Кремль буде обирати його з-поміж кримчан, може стати депутат Держдуми, колишній заступник Константинова, Костянтин Бахарєв. Іронічно, що саме з легкої руки його батька, головреда “Кримської правди” Михайла Бахарєва, свого часу в інформпростір потрапило кримінальне прізвисько Аксьонова – Гоблін.

Рівень життя: серед перших з кінця

Напередодні повномасштабного вторгнення Кремль достатньо прозоро натякнув кримчанам, що їм необхідно готуватися до великої війни.

3-го січня 2022 року терміново й неочікувано для кримського керівництва російський уряд достроково припинив Федеральну цільову програму з розвитку Криму та Севастополя, що була розрахована аж до 2025 року. Вона охоплювала об’єкти та заходи на загальну суму 1,37 трильйона рублів ($14,77 мільярда за нинішнім курсом), а найбільшу статтю витрат складало будівництво транспортної інфраструктури (0,7 трильйона рублів).

До 2022-го всі необхідні для військової логістики дороги та мости були зведені, тож півострів перевели на державну програму з розвитку Криму та Севастополя.

– Це менш захищений механізм, ніж була ФЦП. Міністерству фінансів значно легше буде сказати: вибачайте, грошей немає, – пояснює різницю Андрій Клименко.

У жовтні минулого року російська агенція “Рейтинг” порівняла співвідношення доходів населення та вартості фіксованого споживчого набору в різних регіонах Росії і на окупованих територіях. Крим, з якого в 2014 році обіцяли зробити вітрину, опинився на 75-ій позиції з 85-ти.

– Насправді ми достеменно не уявляємо сьогодні, що відбувається на території окупованого Криму, – каже Андрій Клименко, коли мова заходить про економіку півострова після повномасштабного вторгнення. – Коли розпочалася велика війна, вся цікава нам інформація по Криму перетворилася на пропаганду. Статистика по дуже багатьох важливих позиціях закрита. А та, що є у відкритому доступі, викривлена і є частиною спеціальної інформаційної операції.

Крим був дотаційним регіоном в “українські часи” і залишався таким після російської окупації. Бюджет на 2024 рік передбачає, що з 202,1 мільярда рублів запланованого доходу Крим самостійно заробить лише 71,5 мільярда. Основна частина грошей має прийти з центрального бюджету і фондів РФ.

Проте навіть відкрита статистика багато про що говорить. Так за листопад минулого року, згідно з Росстатом, що оприлюднює дані з двомісячною затримкою, середня зарплата в Криму складала 47 433 рублів ($556, за середньорічним курсом Центробанку РФ). А середня зарплата в Росії того ж місяця була на третину більшою – 73 383 рублів ($860).

На початку лютого 2024-го “заступниця керівника” Кримстату Наталія Григор розповіла місцевим пропагандистам, що середня заробітна плата в Криму за останні місяці зросла на 13%. “Але інфляція – приблизно 8% – з’їла цей приріст“, – додала вона.

Що стосується кримських цін, то вони на найбільшому оптовому продуктовому ринку Сімферополя “Привозі” порівняно з січнем 2022 року в середньому зросли на чверть.

– Продажі в усіх впали (з початком повномасштабного вторгнення – УП). Купівельна спроможність у людей стала набагато нижчою, – розповідає кримський підприємець, якого ми з міркувань безпеки назвемо Олександром.

Торговельний бізнес самого Олександра в 2022 році фактично було знищено. Як стверджує він сам, на нього написали донос, після чого в магазин нагрянули російські силовики та забрали весь товар. Бізнесмен пішов по судових інстанціях і нарешті наприкінці минулого року суд зобов’язав повернути йому майно. Однак цього досі не сталося.

Проте такий хід подій зовсім не дивує Олександра. Вже в перші роки окупації він зрозумів, що Росія націлена не на підтримку малого бізнесу, а на його руйнування.

– Як такого у Криму малого бізнесу немає. Його знищено. Штрафи для підприємців просто космічні. Росія – це країна великої корпорації. Законодавство так врегульоване, щоб не розвивати мале підприємництво, – стверджує він.

Окрім посягань держави, на місцевих бізнесменів вплинуло і те, що повномасштабна війна вдарила по кримському туризму

Туристи в камуфляжі

Звичний кримський туризм закінчився на півострові 24 лютого 2022 року. Того дня сімферопольський аеропорт, який у високий сезон міг обслуговувати понад 200 бортів на день, закрили для польотів і не відкрили дотепер.

Туристи можуть дістатися кримських курортів хіба що автівкою або потягом (приміром, з Москви їхати більше, ніж добу).

Другий потужний удар по кримському туризму стався 9 серпня 2022 року. Того дня українські військові знищили дев’ять літаків на авіабазі “Саки”. Тоді ж Керченський міст став у заторах через кількість туристів, які в паніці намагалися залишити півострів.

Добиратися до Криму з Росії стало довго, а відпочивати – небезпечно.

В результаті в 2022 році в Криму відпочило орієнтовно 1,5 мільйона осіб, а в 2023 – до мільйона. Такі дані наводить “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень”. У 2021 році його експерти нарахували майже 2,5 мільйона туристів, а до окупації Криму ця цифра сягала 5-6 мільйонів.

– Вони вже два роки поспіль по чотири – п’ять місяців компенсують мінімальну заробітну плату в тих курортних туристичних об’єктах, які працюють цілий рік, – Андрій Клименко окреслює, як влада намагається відшкодувати готельєрам відсутність клієнтів. – До великої війни такого не було. Тобто Крим вже не є туристичним регіоном.

Бізнесмен Олександр для ілюстрації курортного сезону в нових умовах наводить такий приклад. Торік його друзі, що володіють пансіонатом на східному узбережжі Криму, працювали тільки з 6 липня по 20 серпня. Тобто лише сім тижнів на рік!

Окупаційна влада оперує іншими цифрами: 6,3 мільйона туристів у 2022 році, і 5,2 мільйона – в 2023-му.

“Інститут Чорноморських досліджень” звернув увагу на те, що відповідно до російської статистики, в січні – травні 2023 року оборот закладів громадського харчування в Криму зріс на величезні 87,8% проти аналогічного періоду 2022 року. Причина такого неймовірного напливу відпочивальників на півострів проста – головні кримські “туристи” одягнені в камуфляж.

Омріяна дніпровська вода

Після вторгнення на Херсонщину російські війська зробили те, про що кримська влада марила з 2014 року – підірвали дамбу, яка блокувала доступ дніпровської води до Північно-Кримського каналу. Сергій Аксьонов назвав це вікном можливостей для півострова, який після захоплення Росією роками намагався вирішити проблему з питною водою.

А втім, у кримські водосховища вода з каналу так і не потрапила.

– Водосховища поблизу Феодосії, в сторону Керчі були наповнені, тому що використовували воду з підземних свердловин. Проте ця вода не була дніпровською. А ті водосховища, які були ближче до Сімферополя і Євпаторії й живилися раніше водою з Північно-Кримського каналу, лишились порожніми, – розповідає УП фахівець Всесвітнього центру даних з геоінформатики та сталого розвитку Сергій Гапон.

– Причини сказати важко. Скоріш за все, за минулі роки русло біля тих водосховищ було зруйновано і велика частина плит та інфраструктури каналу була розкрадена.

А після підриву росіянами Каховської ГЕС рівень води в Каховському водосховищі впав, і подача води в канал припинилася.

Спираючись на багаторічні спостереження, Гапон робить висновок, що за наповненістю кримські водосховища перебувають у стані, близькому до нормального, і критичної ситуації з прісною водою на півострові поки немає.

Права людини: Крим перетворили на концтабір

Вже кілька років кримська журналістка та правозахисниця Лутфіє Зудієва лягає спати одягненою. На той випадок, якщо о п’ятій ранку до неї увірвуться російські силовики. З цієї ж причини вона не вимикає телефон вночі – якщо російські силовики увірвуться до когось іншого.

І коли той дзвонить о п’ятій ранку, це означає тільки одне – так і сталося.

Про це Зудієва в середині лютого написала колонку для американського “Newsweek”. Через день до неї увірвалися російські силовики, пред’явили судову ухвалу “на обстеження” житла та провели обшук в її будинку. Вони прийшли о шостій ранку.

Зудієву повезли в “Центр протидії екстремізму”. За кілька годин відпустили, склавши два адмінпротоколи – за “зловживання свободою масової інформації”.

З початком повномасштабного вторгнення Росія стала активніше переслідувати кримських адвокатів. Троє з них перебували під адміністративними арештами – Еміне Авамілєва, Назім Шейхмамбетов та Айдер Азаматов. Ще в трьох відібрали ліцензію.

Наступним ліцензію може втратити Еміль Курбедінов, який взагалі був одним із піонерів захисту кримських татар від переслідувань з політичних та релігійних мотивів після 2014 року.

Тиск на адвокатів посилили, зокрема, тому що після окупації нових територій Росія перетворила Крим на концтабір для викрадених звідти українців. А захищати нових в’язнів сумління довелося тим самим адвокатам, які доти спеціалізувалися на захисті кримськотатарських та українських активістів на півострові.

– З 2022 року викрадених з Херсонської та Запорізької областей наших громадян – в першу чергу цивільних – почали вивозити з Сімферополя. Але в СІЗО №1 місця не вистачало. І на запит ФСБ створили два СІЗО – №2 і №8, – розповідає УП голова Кримської правозахисної групи (КПГ) Ольга Скрипник.

– В СІЗО №8 дуже важко отримати доступ будь-якому адвокату. Це чорна зона, яка абсолютно сліпа для всіх інших.

Станом на зараз КПГ володіє інформацією про більше ніж 1400 жертв переслідувань з політичних і релігійних мотивів у Криму. Зокрема про майже 200 політв’язнів – понад 70 з них були засуджені за останні два роки.

Вироки виносили й активістам, яких заарештували до великої війни. Наприклад, одного з лідерів кримських татар Нарімана Джеляла у 2022-му засудили до 17 років позбавлення волі за сфабрикованою справою.

З 2022 року кримчан переслідують і за адміністративною статтею: дискредитація російської армії. В КПГ задокументували вже 550 судових рішень за цією статтею. Кримчан карають за одиночні пікети, публікацію інформації про воєнні злочини РФ, підтримку України в соцмережах і навіть за програвання пісні “Червона калина” на весіллі.

На півострові культивується атмосфера шпіономанії та травлі всіх, хто не хоче мовчати. Телеграм-канали місцевого блогера Олександра Таліпова регулярно публікують персональні дані кримчан, які підтримують Україну. Після цього героїв публікацій забирають силовики.

Водночас у Криму й надалі заарештовують і засуджують на величезні строки кримських мусульман, які досі залишаються найбільшою фракцією серед усіх політв’язнів.

– Хтось із правозахисників прогнозував, що, можливо, справи, які до 2022 року були “улюбленими” (переслідування кримських татар за звинуваченнями в приналежності до забороненої в Росії партії “Хізб ут-Тахрір” – УП), підуть на спад, тому що в силовиків не вистачатиме на них часу, – розповідає УП Лутфіє Зудієва.

– Але цей прогноз не спрацював. Вже після 2022 року було заарештовано кілька груп по справах “Хізб ут-Тахрір”.

З’явилася нова тенденція. Російські силовики та спецслужби стали абсолютно нетерпимими до якоїсь публічної активності навколо політично мотивованих кримінальних справ. Стали дуже жорстко затримувати не лише слухачів, які приходять під суди, а й родичів. У відділках поліції почали опинятися матері та дружини ув’язнених.

***

Окупація це не тільки введення військ. 

Слідом за своїми солдатами Росія в 2014 році почала активно відправляти та підтримувати переїзд на півострів своїх громадян інших професій: силовиків, чиновників, вчителів, лікарів. Стартував глобальний процес заміщення населення.

Ольга Скрипник розповідає, що коли їй доводиться виїжджати з Києва на події в Європу, дуже часто в неї питають: що Україна збирається робити з громадянами Росії в разі деокупації півострова?

За словами Скрипник, можна говорити щонайменше про пів мільйона росіян, які за ці 10 років переїхали до Криму.

В Андрія Клименка інша математика. З тих 2,4 мільйона кримчан, що жили на півострові в 2013-му, він пропонує не враховувати 400 тисяч, які виїхали або померли за десять років. І додати один мільйон росіян, що приїхали освоювати окуповану землю.

Виходить, на двох кримчан – один приїжджий.

Що довше триває окупація, то меншою стає частка людей, що пам’ятають, як їм жилося в українському Криму.

Рустем Халілов, УП