Кримчанин Богдан Зіза у російській тюрмі оголосив голодування заради привернення уваги до теми звільнення політв’язнів. Потрапив він за ґрати після того, як у травні минулого року облив синьо-жовтою фарбою адмінбудівлю у Євпаторії.
Історію політичного переслідування кримчан, які чинять супротив російській терористичній владі, ми розглянули у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» на “Громадському радіо”
Богдан Зіза — український художник і політичний активіст. У травні минулого року він облив синьо-жовтою фарбою будівлю окупаційної адміністрації міста Євпаторія. Після цього Богдана затримали російські силовики і вже цього року військовий суд у Ростові-на-Дону засудив його до 15 років позбавлення волі.
Гості ефіру — сестра Богдана Олександра Баркова і координаторка Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
Ольга Скрипник: Ця справа є політично мотивованою. Тому що це була акція протесту, яка передбачала привернення уваги як раз до злочинних дій і до самої війни, яку розвернула Росія. Богдан неодноразово підкреслював навіть під тиском і побиттям, що він не відмовиться від того, що це була акція.
Окрім того, йому закинули терористичну статтю, хоча це точно не була акція тероризму. Це просто фарба, і навіть з точки зору російського законодавства, це вандалізм. Але його засудили за тероризм, відповідно це точно політично мотивована справа. І єдине чого не визнав Богдан — те, що це був тероризм. Отже, це класична справа політичного переслідування активіста за його чітку позицію.
Це просто фарба, і навіть з точки зору російського законодавства, це вандалізм. Але його засудили за тероризм
Інші ознаки політично вмотивованого переслідування — це перешкоджання роботі адвоката. Спочатку Богдана банально ховали. Його адвокат приїжджає до СІЗО, а йому там відповідають, що затриманий у Євпаторії. Їде в Євпаторію, а там кажуть, що такого немає, він, певно в СІЗО Сімферополя. Декілька тижнів пішло на те, щоб окупаційна влада нарешті підтвердила, що вона його утримує.
Ще одна ознака — на нього чинився тиск, у тому числі фізичний, для того, щоб він визнав свої дії терористичним актом.
Найбільш показовим є те, що попри це все він зробив свою абсолютно українську заяву під час останнього слова у «суді» у Ростові. Він не тільки не визнав своєї провини і сказав, що залишається вірним Україні, а й процитував рядки українського вірша та озвучив списки політичних в’язнів. Тобто, розуміючи, що його засудять, він продовжував боротьбу не лише за себе, а й за українських в’язів. І ті 15 років засудження є прямою реакцією на його боротьбу. Я впевнена, що якби він повів себе інакше, покарання було б м’якіше. Я думаю, що те, що йому накинули терористичну статтю, було реакцією на те, що він не підкорився і не зламався.
Розуміючи, що його засудять, він продовжував боротьбу не лише за себе, а й за українських в’язів
«Богдан завжди боровся за звільнення Криму»
Олександра Баркова: Богдан завжди був дуже принциповим. І після 24 лютого ця позиція стала більш чітка. До повномасштабного вторгнення він також боровся за звільнення Криму — залишав деякі арти на стінах по Євпаторії, тобто вже були подібні вияви, але не було такого покарання.
Я зараз згадую, що перед його вчинком з облиттям фарбою він був дуже подавлений після подій у Маріуполі і Бучі. Крім того, варто пам’ятати, що на той момент він вісім років перебував в окупації, і в жахливій окупації, бо в Криму вже все майоріло триколорами і «зедками», і це було морально дуже важко сприймати. Тому, гадаю, його вияв — це була остання крапля. Він нещодавно в листі писав, що він більше не зміг мовчати. Він пішов на це сам — самостійно вирішив висловити супротив таким чином.
Він нещодавно в листі писав, що він більше не зміг мовчати
Як обірвався зв’язок з Богданом?
Олександра Баркова: Ми кожного дня спілкувалися, особливо, після початку повномасштабного вторгнення. В один день просто обірвався зв’язок. Ми не знали, де він. І через три дні, певно 17 або 18 травня, я просто загуглила його ім’я і побачила на одному з російських сайтів відео з вибаченнями. Ми вже знали новину про те, що хтось облив фарбою будівлю в Євпаторію, і ми зрозуміли, що це він.
«Богдан в окупації проявляв свій протест в артмистецтві»
Олександра Баркова: Жити в Криму в окупації дуже страшно, тому що розправи на кшталт тієї, яку Росія вчинила над Богданом, є демонстративними і показовими. Російська влада, затримуючи людей таким чином і даючи їм величезні терміни, більше ніж за вбивство і насилля, дає зрозуміти всім, хто хоче назад в Україну, що з ними буде так само.
Російська влада, затримуючи людей таким чином і даючи їм величезні терміни, більше ніж за вбивство і насилля, дає зрозуміти всім, хто хоче назад в Україну, що з ними буде так само
Богдан і до початку повномасштабного вторгнення розумів, що Крим — це Україна, але таких активних проявів не робив, бо не було аж такої жорсткості, яку зараз бачить весь світ. Так, війна, тривала, але усвідомили ми її масштаби тільки після 24 лютого.
Я знаю, що він чинив декілька акцій протесту. Він обливав рожевою фарбою двері адміністрації у 2019-му році, він малював графіті з Лукашенком, у якого руки в крові, тобто у нього були такі вияви в артмистецтві — він як художник так проявлявся.
Що зараз відбувається з обміном політв’язнів з Криму?
Ольга Скрипник: І до повномасштабного вторгнення не було системної практики звільнення політв’язнів. Я б сказала, що це були окремі випадки. Один з них — це пряме втручання президента Ердогана, коли звільнили Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова.
Другий випадок, коли Володимир Зеленський став президентом України. Напевно, це був якийсь крок замирення з боку президента Росії, можливо, він думав, що зможе про щось далі домовлятися з Україною на своїх умовах. Тоді були обміняні декілька відомих осіб, таких як Олег Сенцов і Володимир Балух. Проте, враховуючи навіть це, обміняно було не більше двадцяти людей, а за ґратами перебувають щонайменше 150 людей за політичними мотивами.
Після повномасштабного вторгнення ситуація не те що погіршилася, вона стала тупіковою — єдине, про що готова говорити Росія — це військовополонені, але навіть їх Росія намагається обмінювати на своїх умовах: Україна подає списки, а Росія обмінює зовсім інших людей або за своїми списками, або просто не підтверджує тих, по кому у нас точно є підтвердження.
Зараз ми говоримо про те, що вже немає сенсу ділити ув’язнених на політичних чи не політичних — вони всі є цивільними полоненими, тому що всі люди є жертвами. Але процес дійсно складний, тому що наші кримчани, яких посадили до повномасштабного вторгнення, взагалі наразі не обговорюються Російською Федерацією, оскільки вона Крим вважає своєю територією.
Зараз ми говоримо про те, що вже немає сенсу ділити ув’язнених на політичних чи не політичних — вони всі є цивільними полоненими, тому що всі люди є жертвами
В цілому у нас зараз взагалі немає механізмів, як повертати цивільних — і тих, хто сидять в Криму за політичними мотивами, і цивільних з новоокупованих територій. Наразі низка правозахисних організацій шукають такі можливості. Наприклад, я сама щойно повернулася зі Сполучених Штатів, і на рівні ООН та Генеральної Асамблеї, і на рівні політичного керівництва у Вашингтоні ми говорили саме про цю проблему — про цивільних. Зокрема, на цих зустрічах ми говорили і про справу Богдана Зізи. Вона важлива в як контексті політичних в’язнів, так і в контексті того, як Крим чекає на деокупацію, на звільнення, що там багато проукраїнського населення, яке активно чинить супротив. І ми маємо рятувати цих людей.
Наші кримчани, яких посадили до повномасштабного вторгнення, взагалі наразі не обговорюються Російською Федерацією
Олександра Баркова: Я знаю, що перші відео вибачень записувалися під тиском, під фізичними тортурами. Надалі він передавав у своїх листах, що став свідком щонайменше п’яти смертей у СІЗО. Тому питання обміну політв’язнів — це дійсно питання життя та смерті.
З листувань з ним складається враження, що над Богданом постійно чинять моральне та фізичне насилля. І я знаю, що на передостаннє судове засідання Богдан прийшов з великим синцем на щоці. Ситуація дуже складна.
У своєму останньому слові перед вироком Богдан оголосив про свою позицію і про початок голодування. Він вже голодує понад тиждень. Мета його голодування — це звільнення всіх політв’язнів і позбавлення його незаконно набутого російського громадянства після 2014-го року. Він розуміє, що ця мета голодуванням недосяжна, але він хоче цим привернути увагу до цієї теми.
Ми маємо новий лист про його самопочуття на п’ятий день голодування. Він пише, що відчуває слабкість, але почуває себе добре, оскільки готувався до цього вчинку — починав менше їсти ще задовго, як озвучив свої наміри про голодування.
Наразі його через голодування перемістили в одиночну камеру. Наскільки я знаю, це карцер. Там немає умов, немає навіть змоги погріти воду, немає ні розеток, ні радіо — нічого. Там ти стоїш цілий день, не маючи змоги сісти. І він пише, що йому тепер важко, голодуючи, спускатися сходами, які ведуть у цей карцер.
Символ проукраїнського спротиву
Ольга Скрипник: Справа Богдана відома у Криму, тому що ми отримуємо багато листів підтримки, і ті, з ким ми спілкуємося в Криму, дуже часто питають у нас про нього. Крім того, він є символом проукраїнського спротиву, абсолютним героєм проукраїнського населення у Криму. І його акція є однією з тих, яка надихає інших людей вести себе публічно, тому що такі прояви є. Це різні малюнки, графіті, частково пов’язані з його акцією.
Його акція є однією з тих, яка надихає інших людей вести себе публічно
Є і інші випадки спротиву, доволі свідомого і радикального характеру. Наприклад, це справа Ігоря Копича — його звинувачують у тому, що він підпалив військкомат у Сімферополі. Він розумів, що треба зупиняти цю мобілізацію, аби кримчани не потрапляли на війну. Він, як і ми, розуміє, що це не просто війна, це війна знищення.
