Головна подія тижня — Перший парламентський саміт Кримської платформи. Політики і експерти з усього світу завітали до столиці Хорватії Загребу, щоби обговорити шляхи деокупації Криму і посилення тиску на Росію.
Як саміт допоможе Україні повернути Крим, захистити права її громадян на тимчасово окупованих територіях і притягнути вище політичне керівництво РФ до відповідальності? На ці питання в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар відповіла Ольга Скрипник — координаторка Кримської правозахисної групи, яка представляла на саміті Експертну мережу Кримської платформи.
Валентина Самар: Почнемо з фінального документу Першого парламентського саміту Кримської платформи. Які основні моменти і як вони допоможуть нам у боротьбі за Крим?
Ольга Скрипник: В основних пунктах йшлося про продовження і посилення підтримки України — дипломатичної, гуманітарної і всіх інших видів допомоги у зв’язку з повномасштабною агресією Російської Федерації.
Окремо було наголошено на необхідності продовження санкцій. Прописано створення окремої парламентської платформи, яка буде забезпечувати реалізацію цілей, поставлених парламентським самітом. Це важливо, бо нам потрібна постійна співпраця саме з парламентарями і парламентами для того, щоби впроваджувати зміни, в першу чергу, на законодавчому рівні. Те, що парламентарі готові до постійної співпраці і змін свого законодавства, дуже добрий для нас сигнал.
Сам документ, сподіваюся, скоро буде опублікований. Зможемо прочитати його повністю. Тому що були озвучені тільки головні пункти, на які погодилися країни, підписуючи його.
Валентина Самар: Що парламенти країн-учасниць могли б змінити у національному законодавстві в напрямку захисту прав громадян на тимчасово окупованих територіях Криму і Севастополя?
Ольга Скрипник: Дуже важливо, що питання прав людини лунали від початку саміту і в промові нашого президента Володимира Зеленського теж. Він розглядає повернення прапору України до Криму як спосіб захисту прав людини. Це те, на чому постійно наголошують правозахисники України. Деокупація — це не політичне питання. Це єдина можливість реально захистити людей, які залишаються в окупації. В більшості промов було наголошено на необхідності захисту прав людини, на політичних переслідуваннях і так далі. І нарешті деокупація розглядається як метод.
Що можуть і мають зробити країни? На думку правозахисників, в першу чергу, забезпечити і підтримати розбудову трибуналу за злочин агресії. Міжнародний кримінальний суд (МКС) буде розслідувати тільки окремі злочини — воєнні злочини і злочини проти людяності. Але головним злочином РФ залишається саме злочин агресії, який МКС не може розслідувати. Тому для цього має бути створений окремий механізм як трибунал. Ми працюємо з парламентами, щоби ця ідея була підтримана.
В контексті прав людини ми також говоримо про те, що є сенс запроваджувати нові санкції. Серед інших питань, які я підіймала під час експертних обговорень, — протидія російській пропаганді. Це не має нічого спільного зі свободою слова. Російські пропагандисти є злочинцями, і зараз в нас є підстави говорити, що вони скоюють міжнародний злочин — підбурювання до геноциду. Ми також закликали колег підтримати нас і сприяти розслідуванню цього злочину, притягненню до відповідальності. Щонайменше треба не дозволяти їм спокійно приїжджати до Європи, США та інших країн, продовжувати їхню роботу, маючи потужний досвід у пропагандистських ресурсах, я навіть не можу назвати їх медіа. Ці люди, користуючись програмами «хороших русских», приїжджають і будуть створювати свою правду, як вони робили в Росії, але вже в інших країнах. І це загроза глобального характеру.
Важливо зазначити, що під час самого парламентського саміту, на жаль, так і не знайшлося місця для того, щоб представник Експертної мережі озвучив всі пропозиції. Тому ці пропозиції були озвучені напередодні під час експертних панелей. Необхідно, щоби всі рівні Кримської платформи були представлені на офіційних заходах, включаючи і пленарне засідання. Власне, тому архітектура платформи і передбачає 3 виміри: урядовий, парламентський, експертний.
Ольга Скрипник і Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Ідея створення спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії — наскільки вона солідарна і підтримувана? Це найважливіше сьогодні. Бо немає сталої думки стосовно того, яким чином і коли — чекаючи закінчення війни або ні — починати переслідування воєнних злочинців?
Ольга Скрипник: Злочинців потрібно переслідувати вже зараз. Це може і має робити МКС. Прокурор МКС вже був на території України, на власні очі все бачив, тому я думаю, що цей процес буде запущений. Але зрозуміло, що вони не зможуть розслідувати весь обсяг злочинів.
Питання спеціального трибуналу має два виміри. Перший — політичний. Тут нам потрібно працювати на урядовому, парламентському, економічному рівнях. Пояснювати, чому трибунал потрібен? Це не про наше бажання помститися Росії. Це питання майбутнього. Якщо цей злочин агресії не буде покараний, в нас не буде системи світової безпеки. Вона буде ілюзією. Ми маємо відкинути ілюзії і говорити чесно: якщо ми не притягнемо до відповідальності за злочин агресії на найвищому рівні, тобто керівників російської держави, то майбутнього не буде ні в кого, навіть у самих росіян. Тому ці злочини мають бути визнані і розслідуванні.
Але тут є певні юридичні моменти. Як саме має бути побудований цей трибунал, на якому рівні? На рівні ООН здається очевидним, але ми розуміємо, що Росія не дозволить цього. І тут постає питання кризи в ООН, взагалі її спроможності бути міжнародною потужною організацією. Це угода з ЄС? Це можуть інші формати між країнами. Тобто залишається юридична площина: як правильно побудувати, щоби трибунал був легітимний і визнаний країнами.
Друге питання — згода країн піти на розслідування злочину агресії. Зрозуміло, що є перешкоди. В першу чергу, ті, які чинить сама Росія. Країни хвилюються, наскільки це вплине на відносини з Росією, чи може це вплинути на подальші процеси світового масштабу. Плюс треба розуміти і бути чесними з собою, що зараз одне з серйозних питань на світовому порядку денному — Китай. Процеси, які там відбуваються, стають дуже загрозливими на міжнародному рівні. Тому ці два питання — юридичне і політичне — залишаються. І там, і там нам треба працювати.
