З кожним роком тема Криму все більше зникає з інформаційного простору України.
і цей факт може стати значною перепоною для збереження зв’язків між Кримом та материком, а також для захисту прав осіб, які проживають в окупації. Поєднання зусиль громадянського суспільства в цьому напрямку є ключовим для пожвавлення даного питання.
Дім прав людини “Крим” ініціював дискусію про це, як залишати Крим мейнстримі українського громадянського руху. Відомі українські правозахисники та журналісти спробували відповісти на важливі питання, що допоможуть знайти нові шляхи для збереження інтересу до теми Криму у суспільстві.
Дискусію модерував журналіст, телерадіоведучій, медіаексперт Андрій Куликов.
Дискусія почалася з пошуку стислої відповіді на питання про власний досвід спікерів у темі заходу.
– З вашого особистого досвіду, які методи й дії найбільш успішні для того, щоб залишати Крим в основному потоці українського громадянського руху?
Валентина Потапова, голова Центру громадянської освіти “Альменда”:
- Особисто вважаю, що це просвіта, бо саме через просвіту можна залишити Крим в мейнстрімі українського громадянського руху. Це насамперед громадянська просвіта щодо подій, які сталися в Криму під час збройної агресії та окупації.
Анастасія Мартиновська, голова Регіонального центру прав людини:
- Вважаю, що організаціям, які займаються питаннями Криму й питаннями прав людини на окупованій території, треба рухатися якомога швидше.
Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи:
- Це співпраця кримських правозахисних організацій з українськими, спільний вихід на міжнародну арену з питаннями, пов’язаними з окупацією Криму.
Євген Глібовицький, засновник Аналітичного центру pro.mowa, член Несторівської групи:
- По-перше, ми повинні постійно підтримувати тему Криму актуальною в інформаційному доступі, а по-друге, вже зараз створювати інституції, які зможуть переміститися до Криму після його звільнення. Наприклад, Український католицький університет був створений у Римі в той час, коли Львів був ще частиною Радянського Союзу.
Валентина Потапова розповіла про системне знищення окупаційною владою української ідентичності в Криму та про те, що може додатково робити Україна для її збереження:
– Починаючі з травня 2014, коли я переїхала до Києва, я бачу потужний рух кримчан. Люди, яким навіть не було де ночувати, вже почали битву за Крим. Тоді, особисто для мене, Крим був півостровом, що віддаляється, але були люди, що тримали його канатом міцно з обох сторін – материкової України й Криму. Зараз я відчуваю, що цей зв’язок стає слабшим. Поки що зв’язок з Кримом з боку України тримають ті, хто виїхав з Криму у 2014 році. А нам потрібні нові люди, що будуть тримати цей канат.
В останній рік для нас стало дуже важливим зробити так, щоб люди зрозуміли, чому “Крим наш”. Російська федерація за 7 років зробила дуже багато для знищення української ідентичності в Криму. Вивчаючи те, що робить зі свого боку Україна для зберігання української ментальності серед кримчан, я можу сказати, що вона робить замало. Для мене дивно, чому Крим зник з всеукраїнських освітніх конкурсів, чому зникає з підручників історії, чому не стає частиною всеукраїнських проєктів. Наприклад, була прийнята програма «Молодь України 2016-2020». Але в ній немає Криму й окупованих територій, немає таборів, медіа та кібер-освіти для дітей звідти. Як можуть діти з Криму долучитися до цієї програми? Я не вважаю, що Міністерства молоді, освіти, культури роблять це навмисно. Україна після 2014 року вступила в період реформ, але в цих реформах не знайшлось місця для розуміння збереження Криму в ментальній свідомості українців. На мій погляд, саме громадські організації повинні нагадати державі, що це може призвести до великої еміграції. Ця битва може тривати дуже довго, але Крім в кінці повинен повернутися до України.
Я спілкуюся з дітьми, що після закінчення школи в Криму обирають Україну, і ми повинні дуже старатися, щоб вони теж стали частиною українського громадянського руху.
Ольга Скрипник пояснила, що дуже важливе, щоб питання Криму було цікавим, принциповим і важливим для всіх громадян — і кримчан і українців, тоді ми будемо мати шанс не тільки на повернення Криму, але й на те, що буде щось робитися зараз.
– У 2013-2014 роках саме громадяни України вирішили, якою буде наша держава і яким шляхом будемо йти, як будемо ставитися до людей на окупованих територіях. Пройшло 7 років, але саме громадяни тримають той курс, який був ними визначений.
Одна з прекрасних ініціатив, яка зробила Крим питанням для нас всіх, була допомога в рамках «Дому друзів», щоб був створений правозахисником і журналістом Максимом Буткевичем та його колегами. В 2014 році, коли почалась перша хвиля вимушених переселенців, ця ідея об’єднувала всіх мешканців України і тих, хто шукав собі якогось хоча б тимчасового житла. Жителі Києва і інших міст приймали у себе зовсім незнайомих людей, в різних куточках України говорили про наш біль, про наші проблеми. Тоді те, що насправді відбувалося в Криму, стало відомо іншим.
Дуже важлива не однакова, а спільна діяльність мешканців окупованих і не окупованих територій.
Однією з перших правозахисних організацій, яка відгукнулася на проблеми правозахисників з Криму, був Центр інформації «Зміна» Тетяни Печончик. Досі ми співпрацюємо, разом документуємо і захищаємо права людини в Криму.
Для того, щоб виник інституційний вимір, потрібен запит від суспільства на нові інституції. І саме громадяни можуть створювати нові моделі, не чекаючи на державу. Наприклад, коли ми створювали Кримську правозахисну групу, ми розуміли, що ми працюємо, захищаємо людей і спілкуємося з людьми там, бо ми повернемось до Криму. І будемо далі захищати права людини після повернення туди української влади. Розуміємо, що буде багато проблем, бо Україна наразі не має чіткої відповіді на те, як вона буде діяти після деокупації.
Коли ми створювали Дім прав людини “Крим”, для наших чотирьох організацій було важливим розуміння того, що потім цей Дім повернеться до Криму.
Таким чином само суспільство може створювати нові моделі, які пізніше можуть з’являтися на державному рівні. Але якщо у нас, громадян, немає такого запиту, то, відповідно, і в державі його не буде.
Наразі існує багато нових технологій. Як варіант, можна спробувати дистанційно, через онлайн-механізми зробити так, щоб кримчани обрали собі якійсь представницький орган. Він може бути створений як громадянська платформа. Це принципово, щоб кримчани мали свій голос, щоб розуміли, що, навіть залишаючись в окупації, вони можуть створювати, обирати, що їх почують. Чому б через онлайн-механізми не надати певних політичних прав людям, які є громадянами України?
Від вирішення питання Криму і Донбасу залежить подальша доля всіх українців. І це повинно стати нашою спільною діяльністю.
Анастасія Мартиновська своєю чергою додала, що Криму наразі приділяється дуже мало уваги. Ми не намагаємось найти шляхи збільшення цієї уваги, а починаємо всередині боротися за цю невеличку увагу, яку маємо.
– Деякі органи можуть існувати в exile вже зараз. На приклад, у нас немає органу, якій би відповідав за дітей-сиріт, що знаходяться на окупованих територіях. Якщо дитина звідти виїде, їй просто немає до кого звертатися. В адвокатурі немає представництва Криму та м. Севастополя. Людей, які представляють Крим, немає в Вищій раді адвокатури. Ці моменти можна виправляти вже зараз, і створювати конкретні органи, які б відповідали за Крим.
У підсумку дискусії експерти додали, що запит на повернення теми Криму у мейнстрим українського громадянського руху є, але треба шукати нові точки зіткнення, всіляке підтримувати зв’язки кримчан з материковою Україною.
Ольга Скрипник:
Останні роки ми дуже багато робили для того, щоб на міжнародній арені змінити фокус з території Криму на людей. Для українців це так і є. В цьому році було опитування громадської думки з питань COVID – чи треба пускати людей з окупованих територій на підконтрольні території? Більше ніж 50% українців було за те, щоб надати людям таку можливість. Це підтвердження того, що зв’язок між людьми залишається.
Євген Глібовицький:
Багато українських інститутів в Криму було радянськими. І окупація стала можливою тому, що ця система прогнила і впустила російську агресію, навіть не розпізнавши її. Значна частина людей в Криму, спостерігаючи за подіями, що відбулися у лютому і березні 2014 року, не розуміла, чим все закінчиться для неї.
Севгіль Мустафаєва, головна редакторка онлайн-видання «Українська правда»:
Потрібно розвивати емпатію в суспільстві, щоб тема Криму була в серці людей. Це питання для масової культури, креативної індустрії. Те, що нам болить, те, що для нас важливо, мають відчути інші люди, як в Україні, так і за кордоном.
Олена Лисенко.
https://www.youtube.com/watch?v=h4ChcfVVcAc&feature=emb_logo
