Ua En Ru

18.04.2017

Обговорення проекту Закону «Про заборону колабораціонізму» з участю Ольги Скрипник

Координатор Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник прийняла участь у програмі «Питання національної безпеки» в ефірі «Чорноморської Телерадіокомпанії» в обговоренні проекту Закону  «Про заборону колабораціонізму» разом з ініціатором проекту Народним депутатом Лапіним Олександром Ігоревічем.

 – За наполяганням правозахисників із проекту закону про гарантії прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території Криму була вилучена норма про відповідальність за колабораціонізм. Нагадайте чому?

–  Це, як раз я думаю, напевно були перші наші дії в Києві, як переселенців з Криму.  Відмінність нашої групи у тому, що усі ми кримчани, і є декілька людей з Луганська. Ми дійсно знаємо ці проблеми на собі і спілкуємося з людьми, які там залишились. Що стосується березня чотирнадцятого року, тоді, після першого читання, розглядався законопроект про діючі закони про окуповану територію, і була норма, без чіткого правового визначення, називати всіх, хто залишився в Криму,  колабораціоністами, і дуже була серйозна відповідальність, від п’ятнадцяті років та більше. Безумовно, що ми виступали проти, були одні із таких активних учасників, це як раз було на Банковій в комітеті з прав людини, і, на щастя, цю норму вилучили, і закон вступив в силу  15 квітня 2014 року вже без цієї статті.

– Чому на щастя? Ви ж на власні очі бачили, що є люди, які потурають окупації Криму і їх не підведеш під статті Кримінального кодексу.

– По-перше, тут я не можу погодитись, що не можна, тому що як раз проблема в тому що сьогодні, на мій погляд недостатньо використовується діючий кримінальний кодекс. Сьогодні ми як раз багато говоримо про те, що вже є можливість у прокуратури притягати до відповідальності. Як що ми говоримо про так званий колабораціонізм, то тут є проблема: по перше, вже є діючий кримінальний кодекс і мова іде не лише про 111 статтю КК України (державна зрада), яку так дуже полюбляють використовувати. Це непогана стаття, багато як раз людей, які винні в окупації з боку України, вони підпадають під цю статтю. Це як раз люди, які організовували «референдум», вчиняли певні дії, які допомагали окупанту, і так далі, але є ще інша стаття, про яку чомусь не говорять. На щастя, її почали використовувати  зараз під тиском правозахисних міжнародних організацій, це дуже важлива стаття нашого кримінального кодексу  – 438 (про порушення законів й звичаїв війни). Майже все, що відбувається в Криму, підпадає під цю статтю. Більше того, я зауважу, що ця стаття дуже важлива.  Але чому є проблема: навіть той проект, якій запропонував пан Ігор, не вирішує жодним чином таку задачу. Ми хочемо не лише просто сказати, що ось є люди, вони винні і все. Ми хочемо дійсно в реальному часі притягти їх до відповідальності. Ми дійсно розуміємо, що ці люди будуть намагатися уникати, тобто вони не поїдуть до території України. Наприклад, Аксенов, Поклонська, та інші.  Я не думаю, що вони радісно поїдуть до Києва, вони знають, що їх тут чекають, але вони можуть поїхати до інших країн. Тому, у чому була задача? Щоб не просто ці люди були притягнути до відповідальності за нашім законодавством, але це також питання міжнародного розшуку, про який дуже часто говоримо.

У чому є проблема, і мені здається, що коли ми піднімаємо цю дискусію про питання відповідальності за те, що відбувається в Криму або в так званих «ЛНР» и «ДНР», ми зовсім про це не говоримо, це питання міжнародного розшуку. На жаль, стаття – колабораціонізм, у тому вигляді у якому ми бачимо, також цього не вирішить, тому що це  суто політична стаття, і жодна організація і тим більше Інтерпол не буде цих людей оголошувати в розшук, тому що за 111-ю статтею жодний суддя, жодний прокурор, які зараз там виправляють правосуддя, а на справді просто позбавляють людей волі, вони не підпадають під міжнародний розшук. Тому дуже важливо, щоб використовувались інші статті кримінального кодексу.

Проблема у тому, яку ціль ми ставимо, коли говоримо, про, наприклад законопроект Ігоря Лапіна. Якщо ми говоримо про переслідування конкретних осіб, то, на мій погляд, недостатньо вивчені можливості кримінального кодексу. Що стосується закликів, які розповсюджують жителі окупованих територій, не бачу в цьому проблеми, тому що в нас в кримінальному кодексі є відповідальність за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за заклики до війни, до насильства. Тому це питання до правоохоронних органів, чому вони не відкривають цих проваджень. На мій погляд, треба спочатку їх відкрити.

Крім того, проблема не лише в тому, за якою статтею ми будемо карати цих людей. Проблема в іншому – це доказова база. Яким чином ми будемо доводити провину цих людей, як будемо збирати докази? Але якщо говорити про наявність статей, їх, на мою думку, і так достатньо в Кримінальному кодексі. Можливо, спочатку треба проаналізувати існуючу практику, чому ці статті не працюють. Треба подивитися, як по цьому питанню працює прокуратура, поліція, СБУ. Це не вивчено на сьогодні. І якщо ми навіть зробимо ще одну додаткову статтю Кримінального кодексу, то це нічого не вирішить. Навпаки, це завдасть шкоди державним інтересам, про які так часто всі говорять.

Якщо ми говорим, що мета нашої влади звільнити ці території, повернути людей під контроль держави Україна, то це законопроект взагалі не вирішує проблеми. Якщо буде прийнятий цей законопроект, то виходить, що українська влада хоче звільнити ці території для того, щоб просто всіх посаджати на 12 або, навіть, 15 років. Тобто, це взагалі астрономічна цифра, на мій погляд. В цьому законопроекті проблема в формах. Ви пропонуєте криміналізувати всі форми щодо колабораціонізму. Це жахливо! Тому що пункт 6 «Будь які інші форми» – це взагалі неприпустимо з точки зору Кримінального кодексу, оскільки усі можливі кримінальні дії, усі можливі злочини повинні бути вичерпними. У цьому законопроекті є невичерпний перелік, тому що формулювання «будь-які інші форми» може бути застосовано проти будь-якої людини. З іншими п’ятьма формами, які там наведені, теж є багато проблем.  Ігор Лапін в своєму законопроекті наводить деякі виключення, за наявності яких закон не буде застосовуватися. Наприклад, якщо ми говоримо про покарання за отримання паспортів у Криму та так званих «Л/ДНР», то виключення складають лише ті, хто отримав паспорти під фізичним тиском. Але по факту, на цих територіях люди отримують ці паспорти під соціальним та економічним тиском, про це в законопроекті взагалі нічого не сказано. Також багато питань викликає така форма колабораціонізму, за яку планується карати в цьому законі. Це «ведення господарської діяльності».

В питанні розробки подібних законів слово колабораціонізм –  не основне. Основне в цьому питанні те, щоб Україна дала чіткі відповіді жителям окупованих територій що вважається злочином, а що ні. Можливо є люди, які дійсно вчинили недобре, але навіщо їх саджати на 12-15 років, можливо буде достатньо просто позбавити їх права займати певні посади. Цей законопроект не дає відповіді на це.

Наприклад, під дію цього законопроекту підпадають працівники шкіл та лікарень, тому що вони підпорядковані міністерству освіти окупаційної влади.