Ua En Ru

10.01.2018

Крим і Донбас: розділяти чи об’єднувати?

Списки бранців. Фото: Андрій Сніжко

Останній факт звільнення українських громадян, мешканців Криму з російської неволі відбувся три місяці тому 25 жовтня 2017 року, з великою паузою – до і після. Мова йде про сенсаційну, але досить непрозору, передачу Росією Туреччині двох впливових лідерів Меджлісу та кримськотатарської спільноти Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Офіційні інформаційні джерела вказують на причетність до цього процесу Президента Туреччини Р.Ердогана, який особисто домовився з російським візаві про обмін цих персоналій на нібито двох російських шпигунів, імена й обставини затримання яких не відомі і дотепер.

Можливо, саме така висока мотивація і нестандартність пропозицій Туреччини зіграла вирішальну роль у справі і зсунула нарешті «камінь спотикання» щодо звільнення кримців. Адже ці звільнення системно блокуються Росією. Двічі за час війни з Росією Україна спромоглася визволити з тюрем сусіда своїх громадян: Н.Савченко – 25 травня 2016 року, Ю.Солошенка та Г.Афанасьєва (лише одного кримця!) – 14 червня 2016 року. Їх обміняли на російських терористів.

Україна воліє говорити про обміни наших полонених на Сході і робити до цього конкретні кроки, залишаючи за дужками проблеми Криму. Така політика вже піддається критиці з боку представників громадськості, правозахисників, дипломатичного середовища. Останні радять у 2018 році змінити подібну стратегію боротьби за бранців, об’єднавши питання Криму і Донбасу в одному пакеті, але й при тому застосовуючи для звільнення максимально творчий дипломатичний інструментарій.

«Для української дипломатії потрібно задіяти весь творчий потенціал для того, щоб скористатися нагодою головуванням у 2018 році Канади в Групі семи (G7 або «Велика сімка» – від ред.), і коли Польща набуває непостійного членства в Раді безпеки ООН. В рамках цих двох великих зовнішньополітичних справ я б рекомендував чинним українським дипломатам звернутися до канадських та польських партнерів, щоб взяти на озброєння питання дотримання прав людини: як на Донбасі, так і в Криму. По-перше, гуманітарна сфера – це та сфера, в якій не можна відокремити одне питання від іншого. Зверніть увагу, що сталося з процесом мирного врегулювання: Донбас – в один кошик, Крим – в інший. Це питання треба об’єднати на основі проблем людей, які страждають від російської агресії», – вважає Надзвичайний і Повноважний Посланник України, заступник міністра закордонних справ України у 2014 році Данило Лубківський.

Стратегічна бездіяльність
Експерти та правозахисники акцентують на наявності ще однієї проблеми у справі визволення кримських бранців, зокрема, та окупованих територій загалом – відсутності єдиної державної політики щодо цих територій та окупованого населення. Її лише почали розробляти силами громадськості та експертного середовища при офісі Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Валерії Лутковської, щоб на початку 2018 року передати документ у вигляді законопроекту до парламенту на загальне голосування. Хоча напрацювання подібного закону, який би включав, зокрема, і стратегію реінтеграції Криму, обіцяв Президент Петро Порошенко ще на початку своєї каденції.

«Якщо по Донбасу ще є якісь зрушення, нехай і не найкращі, то по Криму їх взагалі нема, – розповідає координатор «Кримської правозахисної групи» Ольга Скрипник. – У нас нема бачення, що в принципі робити з людьми: як їх захищати, як повертати… У нас більш-менш є законодавство щодо внутрішньо переміщених осіб, але багато наших громадян лишаються там. Вони стають жертвами політичних репресій, чи потрапляють в полон, їх призивають в лави російської армії. Що з цим всім робити? Однозначної відповіді нема, доки нема єдиної державної стратегії. Тому ми покладаємо великі сподівання на позитивне голосування за цей документ на початку 2018 року».

 

Під час останнього звільнення донбаських бранців представник Президента України у парламенті, нардеп Ірина Луценко також згадала про цей документ й українських невільників в Росії (з яких чимало саме кримців): «Петро Порошенко планує серйозну провести роботу з повернення наших хлопців, які засуджені й у Росії. Для того збережені російські полонені як додаткова карта, як серйозний аргумент обміняти російських громадян на наших громадян, які знаходяться в Росії. Ця стратегія розробляється і вона буде серйозно втілена в життя».

Тож можна припускати, що в 2018 році країна нарешті отримає правове підґрунтя для боротьби за свободу українських громадян в окупації та наші території загалом.

 

Заґратований півострів
В той час переслідування незгодних з окупаційною владою кримців набуло системного характеру. За відкритими даними правозахисників відомо, що за роки окупації через російські буцегарні пройшли понад 70 громадських активістів Криму. З них 55 – все ще залишаються у стані несвободи: 52 ув’язнено за гратами тюрем та колоній, ще трьох запроторено під домашній арешт. Щоправда голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров днями розповів дещо про іншу статистку – лише кримських татар ув’язнено понад 60 осіб (про представників інших етносів не йшлося). Ризик поповнити ці списки далі має кожен, хто нині перебуває на території півострову несвободи.

При чому переслідування окупаційної влади не завжди можуть означати тюрму. Це і постійні цькування на рівні трудового чи навчального колективу, обмеження чи заборона працевлаштування тощо. Надзвичайно поширеним явищем стає економічний тиск на незгідних: численні адміністративні штрафи за публічне висловлення позиції чи одиночні пікети. Часто ці суми стають непосильним тягарем для громадян, які можуть бути піддані далі кримінальним санкціям. Власне, за 2017 рік суми таких поборів сягнули багатомільйонних обсягів в рублях (майже 100 тис. ам. дол. в еквіваленті).

Примітно, що кримськотатарські лідери, як і українські державні органи, в своїй політиці боротьби за Крим і кримців чомусь воліють зосереджувати увагу саме на кримськотатарській спільноті, часто опускаючи тему пригнічення українців, як це було в заяві МЗС після смерті відомої 82-річної дисидентки Веджіє Кашки. Чому саме так розставлено пріоритети – незрозуміло… Чи то через певні тактичні дії української дипломатії, чи справді через стратегічну ставку на повернення Криму шляхом формування на півострові кримськотатарської автономії з відповідними органами влади і силовими структурами, до чого постійно закликають представники цього етносу.

Проте було б не коректно говорити виключно про расові чи етнічні переслідування з боку Росії. Адже на те і системні репресії, щоб тиснути та залякувати всіх, хто в своїх діях чи висловлюваннях виступає проти окупації Криму чи агресії федерації. Так жертвами утисків стають: журналісти та блогери – лише за публічне оприлюднення своїх думок, представники Української Православної Церкви Київського патріархату – за те, що належать до іншої церкви; правозахисники – за те, що надто ретельно відстоюють права своїх підзахисних і т.д.

Як будемо визволяти?
Варто сказати, що значних зусиль для вирішення проблем кримських бранців докладає громадськість. Це переважно масштабні і творчі інформаційні заходи, які спрямовані на привернення уваги до згаданої теми українців, світової спільноти та політичних еліт (для прикладу, «Несвяткові подарунки для Путіна» чи акція зі збору коштів на виплату численних штрафів кримськими татарами). Експерти погоджуються, що інформаційний шлях боротьби за наших громадян в Криму та їх свободу справді може бути ефективним і результативним.

«Важливо це питання постійно тримати в порядку денному світової спільноти і міжнародних інституцій. Оскільки випадок із Надією Савченко показав, що часті згадки її прізвища в резолюціях Європейського парламенту спричинили прогрес в процесі звільнення. Саме згадки прізвищ наших політв’язнів працюють в міжнародних інституціях значно краще, ніж згадки статистики. У підсумку це приводить до більшого тиску на Російську Федерацію з метою обміну чи звільнення», – каже політолог, фахівець з питань зовнішньої політики аналітичного центру «Українська призма» Сергій Герасимчук.

Така діяльність торкається вже правового способу боротьби за політв’язнів. Основними міжнародними правовими інституціями, в яких зараз Україна відстоює свободу своїх громадян в Криму та тисне на Росію є: Міжнародний суд справедливості ООН – питання порушення людських прав та дискримінації гідності, Міжнародний кримінальний суд – воєнні злочини, незаконні переміщення громадян, масові переслідування, тортури, Європейський суд з прав людини – індивідуальні скарги громадян на будь-якого роду переслідування та утиски.

«До прикладу, в квітні 2017 року ми передали до Міжнародного суду справедливості ООН значні факти з дискримінації в доступі в Криму до української та кримськотатарської освіти. А от у 2018 році очікуємо відкриття загального провадження по злочинах в Криму з боку Міжнародного кримінального суду. Гірша ситуація з Міжнародним судом справедливості ООН, оскільки тут складана процедура розгляду справ: 2018 року тільки почнуть розглядати позицію України, потім – Росії, і аж після цього – справу загалом. Це може зайняти щонайменше 1,5-2 роки часу», – розповідає координатор «Кримської правозахисної групи» Ольга Скрипник.

Також наші фахівці виносять заяву щодо утисків кримців в Комітет з ліквідації расової дискримінації при ООН. Ці та подібні питання знаходять обговорення і в суто політичних міжнародних інстанціях, як от Парламентська Асамблея Ради Європи чи ООН. Звісно, їх можливості впливу на ситуацію в Криму є вкрай обмеженими, хоча ухвалені ними документи та рішення мають важливе значення для формування світового діагнозу кримській проблемі.

Так, 3-й комітет ООН на 72-й сесії Генеральної асамблеї ООН схвалив проект резолюції «Становище з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)», в якій відзначив нарощування репресій щодо українців за національністю, кримських татар та інших осіб, які висловлюють незгоду з окупацією півострова.

Ну, і нарешті – політико-дипломатичний спосіб визволення наших бранців, який спирається на прямі чи непрямі домовленості керівників України та Росії. Про нього теж говорять чимало, відзначаючи можливість обміну в цьому році засуджених в Україні громадян РФ на засуджених українців в Росії. Особливості таких домовленостей завжди засекречені та непрозорі, і можуть нести нові ризики (наприклад, нав’язування агресором додаткових умов, або збільшення арештів наших співвітчизників, щоб мати новий «живий товар» на обмін).

Також говорять про різні маніпулятивні варіанти з можливим публічним визнанням нашими бранцями в РФ громадянства цієї країни, що нібито дасть можливість Президенту В.Путіну, після окремих домовленостей, амністувати їх та відпустити куди ті забажають. Нагадаємо, що більшість незаконно затриманих і ув’язнених російськими силовиками українців відмовляється брати паспорти цієї держави та визнавати її правочин.

«Щодо безпосередніх домовленостей з Російською Федерацією, то тут я не є особливим оптимістом, – коментує політолог-міжнародник Сергій Герасимчук. – З іншого боку, у нас є випадок успішного звільнення кримських татар, коли було посередництво Туреччини. Тобто, у випадках, де ми можемо використовувати посередництво держав, які мають добрі відносини і з Росією, і з нами, – маємо цим користуватися. Інколи навіть можна знехтувати прозорістю політико-дипломатичних домовленостей довкола таких обмінів, якщо йдеться про життя людей».

Який би шлях не обирали наші політичні лідери, які взяли на себе непросту місію боротьби за свободу і права кримців, його успіх значно мірою буде залежати від скоординованості зусиль усіх зацікавлених у справі сторін.

«По-перше, Україні потрібно створити єдиний координаційний орган для організації зусиль правозахисників, правоохоронців, різних державних органів та родичів політв’язнів. За всі ці роки анексії Криму досі такого органу не створено. По-друге, держава вже може надати підтримку політв’язням та членам їх родин через відповідну матеріальну підтримку. Законопроект про це вже зареєстровано у Верховній Раді. Він може стати реальною допомогою жертвам репресій. По-третє, потрібно створювати впливові міжнародні майданчики для обговорення саме кримської тематики і звільнення тамтешніх в’язнів. Адже ні в рамках Мінського формату, ні в інших переговорах цього нема», – підсумовує кримський правозахисник та юрист Ольга Скрипник.

Говорити, що Україна стоїть на місці у вирішенні теми несвободи кримських бранців – некоректно. Є серйозне осмислення цієї проблеми, а це вже перший крок до її подолання. Є й геть несподівані, але ефективні, рішення зі звільнення двох кримськотатарських лідерів А.Чийгоза та І.Умерова. Втім, цього все ще недостатньо.

Імовірність інтенсифікації процесів звільнення наших кримців з російської неволі у 2018 році досить висока. Проте важливе значення тут матиме й спосіб звільнення, адже Росія давно зрозуміла, що гуманітарну справу зі свободами та правами людини можна також використовувати як ефективний інструмент гібридної агресивної політики. Через домовленості та потуранням терористам ми самі можемо стати їх жертвами – вже в межах цілої країни, якій будуть нав’язані вкрай непривабливі умови життя і політики. Тому на порядку денному цього року лишається не тільки боротьба за свободу політв’язнів, а й боротьба з першопричинами їх несвободи.

Андрій Сніжко,
для IA ZIK